Розділ 10. Бомж та якісь чуваки.

Станіслав Валерійович, нині більш відомий як Стасян, був звичайнісіньким бомжем. Ні, звичайно, це не його особистий вибір, але життя склалося саме так, що з шановного доктора біологічних наук і завідувача цілої лабораторії розвитку нервової системи він перетворився на звичайнісінького безхатченка. А виною цьому — слабка сила волі та, яка банальність, алкоголь. Спочатку елітний і лише у свята. Потім проблеми на роботі, урізання спонсорування, другий викидень у дружини. І ось уже «Джек Деніелс» змінився звичайнісінькою дешевою горілкою. Півтора року, і… хоп — грошей на горілку вже не вистачає, замість неї глушиться всякий шмурдяк і самогон хрін зрозумій з чого. Потім через борги зникає квартира, як бонус, йде дружина, і вуаля — шановний Станіслав Валерійович перетворюється на Стасяна.

Надворі стояла впевнена і люта зима кінця січня. Дув крижаний, пронизливий до кісток вітер. І навіть валянки, одягнені на порвані кросівки та зверху обмотані трьома міцними та великими пакетами, не рятували ноги Стасяна від обмороження. Він уже понад годину тинявся в темряві по селищу в пошуках якогось занедбаного будинку або закритої на зиму дачі, щоб забратися туди та погрітися. Навчений гірким досвідом, він обходив десятою дорогою всі багаті та двоповерхові особняки, навіть якщо ті не подавали жодних ознак життя.

Чоловік уже було зібрався на друге коло по селищу, але зрозумів, що нічого краще не знайде, і попрямував до акуратного одноповерхового будиночка з білої цегли з зеленим пологим дахом. Найбільше в цьому будинку його залучали вікна без ґрат. Недоторкані кучугури навколо і великий замок на залізній хвіртці говорили про те, що господарів тут не було з осені.

Стасян підійшов до хвіртки, помацав заледенілий замок і посміхнувся. Ніколи цього він не розумів. Навіщо ставити високу і міцну залізну хвіртку, якщо всю решту території огороджує хиленький дерев'яний штакетник заввишки до підборіддя?

Чоловік, обійшовши ділянку, зайшов з тильного боку і закинув через паркан свою поклажу — велику клітчасту сумку та дитячий потертий рюкзак з Барбі. З надр своєї старої довгої дублянки, місцями міцно поїденою міллю, бомж дістав пластикову літрову пляшку. Тара була повна наполовину, а значить, до завтра Стасян був забезпечений пальним. Онімілими пальцями він відкрутив кришку і зробив затяжний ковток, пару крапель при цьому впало на бороду, що покрилася льодом. По шлунку розтеклося блаженне тепло. Чоловік вмостив баклагу на законне місце, сильніше натягнув на голову шапку-вушанку з рваною діркою на потилиці, озирнувся на всі боки — на горизонті було чисто — і взявся за паркан.

Стасян хоч і був алкашем і бомжем, але людиною залишався культурною. Тому коли доктор біологічних наук у відставці й ночував десь на чужій території, то намагався не завдавати шкоди майну.

Чоловік дістав з бокової кишені кухонний ножик із зазубринами, обламаний на середині, і став не поспішаючи пиляти поперечну балку, що з'єднує штакетини.

Пару хвилин роботи, за які навіть пальці встигли злегка розтанути, і з верхньою та нижньою балкою було покінчено. Стасян підняв проліт паркану, який підпилив, відставив його вбік, незграбно проліз усередину і поставив паркан назад. Вранці, йдучи, він склеїть балки скотчем, або сколотить цвяхами. Хоча скотчу, цвяхів, а тим паче молотка в нього не було.

Піднявши сумку та рюкзак, чоловік підійшов до будинку. Найближче до нього вікно було дерев'яним, а підвіконня, якщо стати на фундамент, ледь діставало до пупка.

У справу знову пішов зламаний ножик. Десять хвилин маніпуляцій із цвяхами, які тримали скло у рамі, і з самою рамою, і ось уже Стасян акуратно кладе ціле скло на сніг. З другим склом довелося повозитися трохи довше, і навіть трохи розколупати раму. Але зусилля були винагороджені, і незабаром змерзлий, але задоволений чоловік опинився всередині. Він вирішив не ставити зараз скло на місце, відклавши це діло на ранок, щільно зачинив двері в кімнату, з якою почалося його знайомство з будинком, і пішов на кухню.

— Джек-пот,— прошепотів собі в бороду задоволений Стасян.

На кухні, на старому білому столі, стояла маленька газова плитка, а поруч на підлозі — газовий балон.

Через півгодини задоволений Станіслав Валерійович сидів у темній кухні та пив з чашки гарячу воду, попередньо закип'ячену в старому чайнику розмальованому червоними трояндочками. Світло він вирішив не включати — нічого сусідам очі мозолити.

Отже. Якою ж була територія тимчасових володінь особи без певного місця проживання? Кухня, дві невеликі спальні, горище, простора вітальня з каміном та туалет. Що цікаво, в туалеті навіть душ був, але вода була перекрита, та й бойлер, зважаючи на все, господарі на зиму забрали з собою.

Станіслав Валерійович дивився на вогонь у конфорці плитки та подумки дякував долі за те, що сьогодні він не замерзне до смерті. Подальшим номером його розважальної програми планувалася гра, що полягає в тому, щоб знайти всі можливі ковдри й покривала в будинку, звалити їх на старий диван, що покосився, і закопатися в них, попередньо допивши вміст баклажки. Стасян навіть думав шиканути: пошукати дрова на ділянці й затопити камін у вітальні, вже пофіг на дим, що привертає увагу, але справдитися цим планам не судилося.

До гострого слуху Станіслава Валерійовича, яким він завжди пишався, долинуло відлуння реву двигуна машини. Спочатку він не надав цьому значення, продовжуючи безтурботно посьорбувати гарячу воду з чашки, але за кілька секунд до одурманеного алкоголем розуму дійшло, що машина зупинилася біля його нинішнього притулку.

Чоловік, благо він не роздягався, схопив сумку з рюкзаком, що валялися під ногами, і рвонув у кімнату, через яку проник до будинку.

— Тря-я-ясця,— тихо протягнув Стасян, заглядаючи у вікно без шибок. Звідси він бачив лише капот чорного Мерседеса. — А пофіг.

З цими словами бомж зручніше умостив рюкзак на плечі, обома руками схопив клітчасту сумку і вистрибнув у вікно. По окрузі прокотився звук скла, що розбивається. Приземлився він, звичайно ж, на скло, залишене на снігу. У п'яті легенько кольнуло.