Розділ 7: Лабіринти "Морока і Ясного

Лія 

Ранок почався різко. Я прокинулась від чергового кошмару, що чіпкою рукою стиснув мене за горло, залишаючи по собі відчуття неспокою. Довго лежала, дивлячись у стелю, намагаючись відігнати моторошні образи. Зітхнувши, підвелася і вирушила до душу, сподіваючись, що прохолодні струмені води змиють залишки тривоги.

Після душу спустилася до своєї кухні, щоб випити кави. Саме в цей момент телефон завібрував. На екрані висвітилося повідомлення від Артура.

"Ліє, привіт! Перепрошую, що турбую так рано, але нам потрібно дуже важливо поговорити. Коли зможеш зв'язатися?"

Це було незвично. Артур рідко писав мені з таким натяком на терміновість, а ніколи ще й не телефонував. Наша співпраця завжди обмежувалася виключно листуванням. Таке термінове прохання про розмову дивувало.

Я швидко набрала номер Артура. Його голос був напруженим.

"Артуре, що трапилося?" — запитала я, одразу переходячи до суті.

"Ліє, привіт! Перепрошую, що турбую так рано, але нам потрібна твоя допомога. І негайно," — пролунало в слухавці. — "Наша фірма переживає період активного розширення, і нам необхідно провести повний аудит нашого технічного обладнання, зокрема комп'ютерів. Це надзвичайно важливий етап, і твоя особиста присутність в офісі необхідна."

"Невже все настільки погано, що вам потрібна моя присутність? Я можу під'єднатися віддалено," — відповіла я.

"Ні, Ліє! В цьому і проблема! Це надто важливо, щоб оцінити все дистанційно. Сподіваюся, ти зможеш присвятити нам кілька днів, можливо, навіть тиждень?" — у голосі Артура відчувалося непідробне прохання.

Я зітхнула, усвідомлюючи, що це не питання вибору. "Гаразд, Артуре. Я буду. Надішли адресу, я виїжджаю за кілька годин."

"Чудово! Чекаємо на тебе!" — радісно вигукнув Артур.

Перший день у "Мороку й Ясному": Огляд та нові знайомства

Я швидко зібралася. Обрала білу сорочку та чорні штани-брюки, доповнивши образ зручними кросівками. Узявши свій робочий ноутбук, що був моїм вірним супутником у всіх вільних проєктах, вийшла з дому й сіла в авто. Ввівши адресу, яку щойно надіслав Артур, поїхала.

За кілька десятків хвилин переді мною постав великий скляний будинок, що виблискував на сонці. Одразу помітила, що на першому поверсі будівлі розташований спортзал, що мене неабияк здивувало – незвичайне сусідство для охоронної спілки. Піднялася на другий поверх.

Там мене зустрів приємний, не надто великий, але цілком середній за розміром офіс. Над входом висіла табличка з назвою: "Морок і Ясний". Мимоволі посміхнулася – назва була досить дотепною для товариства, що опікується безпекою.

Зайшовши всередину, одразу побачила помічницю за стійкою зустрічі.

"Доброго дня," — привіталася я, підійшовши до стійки. — "Мене звуть Лія. Я програмістка, яку запросив пан Артур Ясний. Він чекає на мене для огляду устаткування."

Помічниця, молода дівчина з яскравим макіяжем, підняла погляд від монітора. "Хвилиночку, Ліє," — сказала вона, посміхнувшись. — "Зараз зв'яжуся з Артуром." Вона миттю набрала внутрішній номер. За кілька секунд з глибини офісу вийшов сам Артур. Він був високий, з приязною усмішкою та дещо розгубленим, але дбайливим виразом обличчя, який уже став мені звичним під час нашого віддаленого листування.

"Лія! Вітаю! Дуже радий нарешті бачити тебе наживо! Дякую, що приїхала," — привітно сказав Артур, потискуючи мені руку. "Можеш кави? Чи чогось іншого?"

Я лише хитнула головою. "Ні, дякую, я щойно пила."

"Гаразд," — кивнув Артур помічниці. — "Будь ласка, принесіть мені кави."

Ми перейшли до його кабінету. Службова кімната Артура була просторою, але діловою, без зайвих прикрас. Він вказав на крісло.

"Отже, Ліє, я запросив тебе не просто так," — почав Артур, коли ми сіли. — "Як я вже говорив, наша спілка переживає час жвавого розширення, і нам потрібна твоя досвідчена думка. Ти ж знаєш, ти наш провідний вільний програміст від самого відкриття, і твоя допомога в налагодженні та вдосконаленні наших робочих програм завжди була безцінною. Ось і зараз... нам украй необхідно провести повний огляд нашого технічного устаткування, зокрема, комп’ютерів."

Артур зробив паузу, потираючи підборіддя. "Скажу прямо, Ліє. Наші комп’ютери... м'яко кажучи, не першої свіжості. Ми їх купували вже не новими, і це було доволі давно. Зараз ми починаємо працювати над двома дуже важливими проєктами. По-перше, наш головний "Цербер" – це система захисту, що поєднує штучний розум з новими криптографічними алгоритмами, наша візитівка у світі кібербезпеки. А поряд з ним ми запускаємо другий проєкт: розробку нового вигляду камер для охоронних споруд, що дозволить нам вийти на цілком новий рівень."

Він зітхнув. "Біда в тому, що "Цербер" вже зараз погано "тягне" на сучасних ПК наших програмістів. Програми гальмують, є збої. Ми боїмося, що з початком другого проєкту все просто "ляже". Нам потрібно, щоб ти перевірила всі наші комп’ютери, особливо ті, на яких працюють розробники. Дай нам свій розбір: які потрібно замінити негайно, які можуть ще трохи "потерпіти", а які можна просто оновити, щоб вони працювали краще. Нам потрібно зробити так, щоб вони всі працювали на найкращому рівні. Ми не можемо дозволити собі збоїв. Що думаєш?"

"Зрозуміло," — відповіла я, кивнувши. — "Це цілком реально. Я сьогодні все перегляну, розберу кожен ПК, його будову, стан, продуктивність. І завтра вранці підготую докладний звіт з порадами. Як вам буде зручніше отримати цей звіт? Просто надіслати чи краще приїхати й обговорити наживо?"

"Наживо, Ліє, однозначно наживо!" — Артур жваво махнув рукою. — "Я, зізнаюся, не надто тямлю в цих всіх технічних дрібницях. Мені потрібно, щоб ти приїхала і докладно все пояснила, що і чому, які кроки ми повинні зробити. Це для мене дуже важливо."