Розділ 3: Тіні Минулого та Нові Виклики

Лілі

Я сиділа в глибокому кріслі прямо біля ліжка Анни, і мій погляд безцільно блукав по кімнаті. Анна вже міцно спала. Тут, у спальні, на екрані телевізора тихо мерехтів якийсь фільм без звуку, залишаючи кімнату в нерівному, приглушеному штучному світлі. Її обличчя було болісно блідим, але дихала вона нарешті спокійно, перебуваючи під дією легких заспокійливих препаратів. Я важко зітхнула. Я знала, що фізично Анна вже почувається значно краще, наш лікар це підтвердив під час останнього огляду. Але мені самій це не давало спокою. Спогади про Міконос, про ті жахливі події в клубі, і ті кілька ночей, що пролетіли після повернення, немов у тяжкій гарячці, постійно змішувалися в моїй свідомості, не даючи мені жодної хвилини спокою. Я знову опинилася в пастці власних думок, дивлячись на свій ноутбук, де на екрані застиг результат моєї тривалої та виснажливої роботи. Чи варто було це все таких зусиль? Чи варто мені зараз просто натиснути кнопку "відправити"?

Флешбек: Перші Ночі Полювання

Це полювання почалося фактично одразу після того, як ми повернулися з Міконосу. Виснажені до краю, налякані, але сповнені рішучості діяти, ми не гаяли часу. Джейк одразу повіз нас до місцевої поліклініки в Ріджевурі, щоб отримати професійну допомогу.

Він провів Анну до кабінету лікаря Джоша — свого старого доброго знайомого, якому він повністю і беззастережно довіряв. — Джоше, це Анна, моя наречена, а це Лія, моя молодша сестра, — представив Джейк нас лікарю. — Нам терміново потрібна твоя допомога. Анні щось вкололи в шию в клубі там, у Греції. У місцевій грецькій лікарні їй лише зробили промивку шлунка і дали заспокійливе зі снодійним, запевняючи, що це був просто якийсь транквілізатор. Але мені здається, що щось тут не так. Я довіряю тільки тобі, Джоше, будь ласка, оглянь її максимально ретельно.

Джош, уважно вислухавши розповідь Джейка, сильно нахмурився. — Дивно. Якщо це був укол, а ви кажете, що це був саме внутрішньом’язовий чи внутрішньовенний укол, тим паче якщо це транквілізатор, то проста промивка шлунка не дасть жодного повного ефекту. Тут потрібно провести набагато ретельніше обстеження. Він негайно відправив Анну на глибоке обстеження, взявши всі необхідні аналізи крові та сечі, щоб точно визначити, яка саме хімічна речовина була їй введена в організм. Їй також додатково зробили рентген легень, щоб переконатися, що не виникло жодних ускладнень з диханням. — Джейку, тобі теж варто оглянутися, — додав Джош, дивлячись на мого брата. — І Лію теж обов’язково відправ на огляд. Після такого сильного стресу це точно не завадить.

Джейк мовчки кивнув. Він повів мене до іншого кабінету. Медсестра, яка проходила повз, помітивши плями крові на його сорочці, одразу ж наполягла на огляді. — Молодий чоловіче, та у вас же кров! — вигукнула вона, зупинивши його. Джейк лише втомлено відмахнувся: — Ох, це дрібниці, подряпини. Але медсестра була непохитною у своєму рішенні. — Ні, це зовсім не дрібниці! Ходімо негайно зі мною, я вас огляну. Поки Лілі будуть робити всі аналізи, ми якраз встигнемо обробити ваші рани.

Джейк залишив мене в діагностичному відділенні, де мені робили МРТ голови та рентген ребер. Його ж власна рана на руці, отримана під час тієї жорстокої бійки в клубі, виявилася набагато серйознішою, ніж він сам думав — виявилося, що там глибоко застряг чималий гострий шматок скла. Він зовсім не відчував болю тоді, у Греції; всі його думки були повністю поглинені захистом Анни, а потім моїм станом, коли я раптово втратила свідомість. Лікар ретельно дістав уламок і наклав шви на рану.

Я ж невдовзі почула свій власний діагноз: — Ліє, ваше МРТ голови показало легкий струс мозку. Це не критичний, але все ж таки струс. Є також невеликі забиття м’яких тканин, адже вас били, — пояснив мені лікар, розглядаючи знімки. — Я наполегливо рекомендую вам провести кілька днів вдома в лежачому положенні, повністю обмежити будь-яку фізичну та, що дуже важливо, розумову активність. — Ні, дякую, я поїду додому. Я буду дотримуватися всіх ваших рекомендацій, — одразу ж відмовилася я від госпіталізації.

У кабінеті Джоша на нас уже чекали новини про стан Анни. — Джейку, аналізи Анни показали, що це був не тільки транквілізатор, а й досить сильний наркотик, — серйозно сказав Джош. — Вона зараз лежить під крапельницею. Ми терміново виводимо всі токсини з її організму. Це були доволі дивні та незрозумілі дії з боку лікарів у тій грецькій поліклініці — те, що вони не звернули на це належної уваги і просто відправили вас геть. Джош передав нам детальні рекомендації щодо подальшого догляду: Анні був потрібен постійний медичний моніторинг, крапельниці та уколи двічі на день, а також серйозна психологічна підтримка і створення максимально комфортного середовища навколо неї.

Коли Джейк дізнався про все це, він глибоко задумався. Робота в нього чекати не могла, а дівчата явно потребували постійного догляду. Він подивився на мене, і я, розуміючи його стан без жодних слів, просто кивнула: — Я залишуся. Я буду наглядати за Анною цілодобово. Можеш спокійно їхати на свою роботу.

Джейк забрав нас обох до своєї з Анною квартири — це був великий двоповерховий будинок, який я бачила тоді вперше. Він здався мені дивно чужим, якимось оповитим темними, невизначеними тонами, які зовсім не були схожі на мою власну світлу й затишну квартиру. Багато чого в цьому будинку було ще незавершеним, наче й саме життя Джейка та Анни зараз зависло у певній невизначеності, чекаючи, поки вони нарешті зможуть оговтатися від пережитого на Міконосі. Джейк замовив доставку їжі, ми трохи поїли, і він одразу ж поїхав у справах. Анна та я піднялися в кімнати, прийняли душ. Ми почали було дивитися якийсь фільм, але втома врешті взяла своє, і ми обоє міцно заснули.

Я прокинулася серед ночі від чергового кошмару. Серце шалено калатало в грудях. Я вирішила, що мені треба попрацювати, щоб хоч якось відволіктися від тих жахливих образів, що стояли перед очима. Я взяла свій хакерський ноутбук і відкрила його. Зайшла на свою секретну закодовану робочу пошту, про існування якої не знав ніхто в світі. Саме тоді я побачила його.