Розділ 2: Ехо Міконосу та Спустошення

Лілі

Над Міконосом панував полудень, коли ми з Анною нарешті ступили на розпечений асфальт аеропорту. Повітря навколо було густим і гарячим, воно було вщент сповнене ароматом розігрітої сонцем землі та солодкувато-солоним подихом близького моря. Яскраве, майже біле грецьке сонце безжально освітлювало кожен куточок острова, змушуючи все навколо сяяти. — Я вже забронювала шикарний номер у готелі з неймовірним видом на бухту! — радісно повідомила мені Анна. Її очі просто сяяли від передчуття майбутнього відпочинку та комфорту. Я лише загадково усміхнулася їй у відповідь, відчуваючи, як легкий вітерець уже бавиться з моїм волоссям. — А я, навпаки, знайшла щось зовсім інше, — промовила я, дивлячись на подругу. — Маленьку затишну хатинку просто на самому березі моря. Вона розташована зовсім недалеко від клубу, де виступають наші улюблені ді-джеї. Там не буде жодних галасливих сусідів, лише ми двоє і нескінченний, заспокійливий шум прибою. Анна на мить замислилася, мабуть, уявляючи цей контраст із готелем, а потім її обличчя осяяла широка, щира посмішка. — На самому березі моря? Лілю, ти — геній! Це просто ідеально!

Відразу ж після аеропорту ми попрямували до нашої усамітненої хатинки. Наступні кілька днів пролетіли для нас, мов один яскравий сонячний спалах. Кожен ранок ми зустрічали світанок прямо на березі, сидячи на теплому піску і насолоджуючись першими ніжними променями сонця, що виринали з морської безодні. Наші дні були вщент сповнені довгих прогулянок по мальовничих, вузьких вуличках Міконосу. Ми досліджували приховані від очей туристів бухти, купалися в кришталево чистій, прохолодній воді та просто дихали цим островом. Ми подорожували різними куточками Міконосу, відвідували колоритні місцеві ресторани, з цікавістю смакуючи неповторні страви грецької кухні, і щиро насолоджувалися кожною миттю нашого спільного часу. Це був період абсолютної, кришталевої гармонії та безтурботності.

Одного вечора, коли сонце вже почало повільно сідати за обрій, розфарбовуючи небо в неймовірні помаранчеві та ніжно-рожеві відтінки, ми сиділи на веранді нашої хатинки, відпочиваючи після насиченого дня. Раптом тишу розірвали звукові сповіщення — повідомлення прийшли на телефони обох одночасно. — Ох, мені прийшов запит від однієї з моїх компаній, — промовила я, швидко пробігаючи очима по екрану смартфона. Я працювала програмістом на фрілансі та дистанційно вела справи у двох різних компаніях: в одній охоронній фірмі, де я займалася виправленням системних помилок та багів, та у великому банку, де була програмістом на біржі. Важливо було те, що ніхто з моїх колег ніколи не бачив мене вживу. Я ретельно і майстерно підтримувала образ такої собі милої, доброї та скромної дівчини-технаря, надійно приховуючи свою справжню, бойову та харизматичну натуру під цим софт-шаром. — Здається, у них виникли якісь порушення в системі безпеки, — пояснила я Анні. — Мене попросили подивитися і терміново виправити помилку. Це повідомлення від охоронної фірми, з якою я вже дуже давно і плідно співпрацюю. — А мені потрібно терміново доопрацювати мій проект! — зітхнула Анна у відповідь. Вона була професійним веб-дизайнером, також працювала на фрілансі та мала одну постійну фірму, з якою співпрацювала дуже часто. — Я ж здала його ще перед нашою відпусткою, а тепер вони пишуть, що треба дещо вдосконалити в деталях. Піду до себе в кімнату, щоб краще зосередитися на кожній лінії. Ми розійшлися по своїх окремих кімнатах, кожна занурившись у власну роботу.

Наступного ранку, коли ми знову зустрілися на березі, Анна перша порушила ранкову тишу. — У мене все! Мій проект тепер повністю готовий, я вже відправила його замовнику, — радісно повідомила вона, потягуючись під променями сонця. — А у тебе як справи, Лілю? Ще залишилися якісь робочі хвости? Я задоволено усміхнулася, підставивши обличчя лагідному морському бризу. — У мене вже немає жодних термінових завдань. З тим вдосконаленням системи я впоралася досить швидко. Тепер можу спокійно відпочивати хоч цілий місяць, не заглядаючи в монітор. Анна захоплено заплескала в долоні, немов дитина. — Це ж просто чудово! Тоді давай залишимося тут ще на кілька днів! Давай насолодимося морем на повну, поки є така можливість. А потім вже і Джейк до нас приїде, буде ще веселіше.

Ми лежали на пляжі, дозволяючи гарячому сонцю приємно зігрівати нашу шкіру, і тиша навколо була наповнена лише мірним шумом прибою. Анна повільно повернула голову до мене. — Лілю, — почала вона дуже м'яко, — я ось весь час думаю... Ти ж насправді справжній геній. Те, що ти робиш як білий хакер — це ж просто неймовірно! Ти допомагаєш величезним компаніям захищатися від реальних загроз, ти знаходиш уразливості раніше за злочинців, щоб вони не змогли їх використати. Ти навіть допомагаєш Джейку в його складних розслідуваннях, коли йому конче потрібен доступ до зашифрованої інформації. Це ж так круто, так неймовірно важливо! Чому ти досі не зробиш це своєю офіційною основною роботою? Чому ти так наполегливо приховуєш, що ти білий хакер, працюючи офіційно просто програмістом у двох компаніях, де тебе навіть в очі ніхто не бачив?

Я важко зітхнула, і мій погляд на мить затьмарився. Я дивилася на великі хвилі, що з силою розбивалися об берег, і моє обличчя стало гранично серйозним. — Ти ж знаєш, Анно, — мій голос був тихим, але дуже твердим. — Ми з Джейком... та ситуація з урядовою програмою... це була виключно моя помилка. І я відчуваю за це провину. Величезну, нестерпну провину. Джейк, звичайно, ні в чому мене не винить, адже в ньому самому теж живе його власна частка провини, і він як ніхто інший розуміє, чому мені зараз доводиться буквально ховатися від світу. Але саме через це минуле мені доводиться приховувати свою справжню натуру. Свою справжню Лілю — ту саму, яка вміє битися, яка зовсім не боїться ризикувати, яка харизматична і, можливо, часом занадто відчайдушна. Білий хакер — це моє таємне життя, моя справжня сутність, яку я просто не маю права показувати світу, щоб не привернути до нас зайвої, небезпечної уваги. А мій фріланс-програміста в банку та в охоронній фірмі — це лише зручна ширма, декорація, щоб підтримувати видимість звичайного, нормального життя. Моє офіційне життя має бути максимально простим, сірим і непомітним, щоб убезпечити нас усіх від наслідків. Анна, яка знала кожну деталь нашої історії, мовчки кивнула. Її очі були сповнені глибокого розуміння та щирої підтримки. Вона знала, що в моїх словах — гірка правда.