1.8 Роман

Двері відчинилися. На порозі застиг хлопець у спортивному костюмі та шльопанцях на босу ногу. Він втупився в Романа, немов побачив експонат на виставці.

—  Це кімната Соломії?

— Вона спить... Їй недобре стало, — непривітно вимовив хлопець, відтіснивши його. — Не будіть. Нехай відпочине.

Хлопець рушив до сходів, а Роман переступив поріг і тієї ж миті пошкодував, що взагалі сюди приперся. Якого біса він робить серед цих дешевих жовтих шпалер та подряпаних меблів? Особливо коли дівчині на нього абсолютно начхати. Поводиться як якийсь одержимий. А втім, Роман кинув кашемірове пальто на сусіднє ліжко й сів на стілець.

Соломія спала під засмальцьованим сірим покривалом у ромбики. Поряд із подушкою лежали курячі стегенця на рушнику. На тумбі валявся конспект, «Улісс» Джойса, «Перетворення» Кафки та ручка з погризеним ковпачком. Треба ж, яка висока культура посеред цього бардаку. Кафка, Джойс і мерзла курка в ліжку — нічого собі вишуканий натюрморт.

Він вдивлявся в обличчя дівчини, намагаючись зрозуміти, навіщо приїхав сюди. Напевне, коли вона прокинеться, він має пояснити... Що пояснити? Зараз якраз дванадцята, вони мали зустрітися... й зустрілися. Виправдовуватися не доведеться. Вона не прийшла, тож  відповідей міг би вимагати він. Хоча... причина очевидна: вона  не в захваті від хлопця з потягу і навіть не збиралася нікуди йти. Що ж вона вночі робила? Проміняла прогулянку до галереї на сон. На хвору не схожа... Симпатична, та їй би не завадило  трохи схуднути. Дівчата з такими пухкенькими щічками не викликають у нього захоплення.

Прочитати Джойса — це ж скільки посидючості та витримки треба, тож на зарядку в неї часу не вистачає. Хрумкає печиво, поки читає, от і нахрумкала...

Господи, що він тут робить? Йому там щось здалося...  Він принісся сюди, немов дурень... Пересвідчився, що з Соломією все добре. Вона просто не прийшла, бо розумна. Час  вшиватися, доки не прокинулася.

Однак Роман і далі сидів, втупившись у Джойса. Мама купила таке ж видання на Петрівці і демонструвала гостям на свій день народження.

— Це не «Портрет митця замолоду»... Це набагато складніше. Таке відчуття, що Джойс навмисно вставляє загадки в текст, аби ускладнити читання, —  сказала тоді мама.

— Навіщо читати, якщо не цікаво? — спитав хтось із гостей.

— Джойс писав фразами... У кожній заховано сенс. І коли він відкривається, радієш, немов дитя.

Роман не полюбляв читати. Мама в дитинстві за провини карала сторінками, які потрібно було осилити і відповісти на її питання, тому навіть захопливі книжки сприймалися як примус. Він  ніколи б не подужав  настільки товсту книжку.  А Соломія, виходить, книжкова дівчинка.  Надто хороша, щоб кинути її через місяць.  З чого він взяв, що вона хороша? Та й до сексу навряд чи в них дійде... то чи вважатиметься тоді, що він її кинув? Адже  вони б просто спілкувалися.

Роман сидів і  чекав хтозна-чого. Мабуть, поки мине оце затьмарення розуму, яке занесло його сюди. Вперше прийшов до дівчини, до якої не мав жодного сексуального потягу. Проте чомусь хотілося вдягти її нормально та віддати Інзі на перевиховання або на такі собі курси для леді.

Все, досить. Чого він хоче? Планував же сьогодні пояснити, що дав їй хибну надію, призначивши зустріч. Вона не прийшла. Тут їхня історія закінчується. Він повертається до життя, до якого звик. А  від цієї кімнати його нудить.

Він вдягнувся й пішов до дверей, де  знову перетнувся з хлопцем у спортивному костюмі.

— А ти прочитав «Улісса»? — іронічно кинув Роман.

— Авжеж, — буркнув той.

Роман вийшов і обережно прикрив двері. Зателефонував із найближчого таксофона Інзі, дізнався, що в офісі все добре, і підтвердив, що чекає на неї сьогодні, додавши, що за пів години буде вже вдома. Подзвонив другу попередити, що  до галереї не прийде. Той відповів, що перенесе зустріч на тиждень. Роман подумав, що візьме замість Соломії Інгу, й погодився.

 Удома він одразу пішов у ванну, добре пропарився, відмиваючи із себе заяложений гуртожиток. Потім вдягнув піжаму, хоча ще був день, заліз під ковдру у спальні та задрімав. Почув, як Інга відчинила двері, як шурхотіла в передпокої, потім тихо залунав джаз. Прикинувся, що спить. Чув, як вона зайшла в кімнату, зняла джинси та шмигнула до нього в постіль.

Після чудового сексу Інга накрила стіл у вітальні. Вони їли, танцювали, знову їли, знову танцювали й майже не говорили. Просто слухали музику. Як Інзі вдається так відчувати його? Вона мовчить, коли він не хоче розмовляти, вона говорить, коли він хоче слухати, вона слухає, коли він говорить... А танцює вона, як треба. Навіть тут вона на висоті. Роман у дитинстві займався бальними танцями... Буває, трапиться дівчина: і фігура, і личко, а запросиш на танець —  і розумієш: краще б і далі сидіти за столиком. «Ти танцюєш, як богиня», — прошепотів він, нарешті по-справжньому поринаючи в сон після цього неспокійного дня.

Прокинувся він від приємного запаху сніданку, який линув із кухні.

На столі біля тарілки з яєшнею, беконом та свіжими огірками лежали два мобільні телефони.

— Я оформила на фірму — для тебе і для себе. Твої зами з телефонами, а ти, як хлопчик — з пейджером. Він потрібен тобі за статусом.

— Та я не відчуваю потреби мати телефон. Вдома є, в офісі є... Коли щось важливе, ти кидаєш на пейджер... Ну добре... Вважаєш, що потрібен, нехай буде, — він замовк на мить, а тоді раптово перепитав:

— А ти читала Джойса?

— Ні, ми не проходили Джойса.

— А для себе?

— Та я не вважаю художню літературу вартою уваги. Я віддаю перевагу  корисним книжкам.

— Це як?

— Ну які можуть покращити моє життя.

— І які з останніх покращили?

— Карнегі «Як здобувати друзів та впливати на людей», зараз читаю Берна «Ігри, в які грають люди». А чому ти питаєш?

— Думаю, чи міг би прочитати «Улісса» Джойса... Ти бачила, який він товстий?