1.5 Соломія

Соломія не впізнавала себе: думки раз у раз поверталися до Романа. Вона вагалася, чи йти на зустріч із ним у суботу. Здавалося б, чим вона могла зацікавити такого привабливого й розумного хлопця? Тож краще викинути його з голови, зосередитися на навчанні та подумати, куди влаштуватися на роботу. У день приїзду вона записалася на співбесіду до «Макдональдса», проте через великий конкурс була ймовірність, що її не візьмуть, тож варто було шукати далі.

Але Роман  міцно засів у думках і нікуди зникати не збирався. «Соломіє, ти дурепа, — намагалася вона привести себе до тями. — Це був жарт. Він не прийде. А якщо й прийде, то, найімовірніше, щоб поглузувати. Де він, а де ти? Ти себе  бачила? Маленька, пухкенька, а він...»

А втім, його голос, погляд, який вона вловлювала... Ні, вона йому сподобалася... Або ж ні... Ні, таки сподобалася...  Вона сиділа на лекції, дивилася на викладача, а подумки переносилася у вагон, прокручуючи в пам’яті миті, коли роздивлялася альбом із репродукціями імпресіоністів, і те, як Роман збентежено записував свої номери...

Віктор Сергійович розповідав про Франца Кафку. Однак навіть улюблений викладач, (зазвичай вона ковтала кожне його слово) не міг відірвати її від роздумів. Лише десь ніби здаля вона чула голос.

— Кафка писав свої твори в старій частині Праги. Адреса його кабінету — Золота вуличка. Ще задовго до появи Кафки на цій вулиці імператор Рудольф Другий поселив на ній алхіміків, яких збирав зі всієї Європи, зробивши їх ремесло офіційною ідеологією своєї держави. Він наказав звести там невеликі будиночки, щоб алхіміки могли проводити свої досліди в таємниці, подалі від сторонніх очей. Вони мешкали у своїх лабораторіях, що були вбудовані у фортечну стіну.  

Монотонний голос викладача лунав дедалі гучніше. Соломія здригнулася, помітивши, що він підходить ближче і дивиться просто на неї,  немов звертаючись особисто. Вона зібрала всі сили і змусила себе слухати.

— Хто уважно читав «Майстра і Маргариту» Булгакова, — вів далі Віктор Сергійович, — той згадає, що на балу у Воланда був присутній Рудольф Другий, бо саме  завдяки йому в Європі розквітла алхімія. За що він і отримав звання сатаніста. Сестра Франца Кафки винайняла двокімнатну занедбану квартирку саме на Золотій вуличці, де нині розташований музей Кафки. У тому, по суті сараї, письменник і написав більшість текстів.  «Перетворення» — це соціальний протест, замаскований під фантазію. Розберемо це.  Соломіє,  де в цьому творі зав’язка? Який ваш варіант? Ви читали?

Соломія ствердно кивнула.

 — Тоді відповідайте.

— Неспокійний сон, —  випалила Соломія перше, що спало на думку.

— Неспокійний сон? Де саме? Назвіть момент.

— Прокинувшись одного ранку від неспокійного сну, Ґреґор Замза відчув, що перетворився на страхітливу комаху.

— Хвилинку. Ви казали: неспокійний сон. Немає там сну.

— Після неспокійного сну...

— Вибачте, це — не зав’язка, — у голосі викладача почулися нервові нотки.  — Це те саме, що сказати зав’язка трапилася десь там. Зав’язка — це, наприклад, коли Пуаро бачить труп і починає думати...  У «Перетворенні» немає зав’язки. Я ж казав. Чи ви не слухаєте?

Соломія почервоніла.

— Кафка навіть сон не розповідає, — продовжував Віктор Сергійович. —«Прокинувшись одного ранку від неспокійного сну, Ґреґор Замза відчув, що перетворився на страхітливу комаху». Батьки довго стукають у двері й кажуть: «Ґреґоре, поїзд відходить». —«Зараз, мамо, зараз». Потім вони відчиняють двері... Як вважаєте, чому батьки не збожеволіли, побачивши замість сина якесь страховисько? — викладач звернувся до іншої студентки.

Соломія, хоча й відчувала сором, нічого не могла з собою зробити: голос викладача звучав дедалі відстороненіше. Все змінилося, стало неважливим. Поряд сидів Ростик. Вона має йому сказати, що між ними все скінчилося.  Чи промовчати? Вони ж лише друзі, вона не зобов’язана про все розповідати. Та якщо Ростик дізнається про Романа, то дружбу можна буде поховати. Між ними була не те щоб дружба... хоча сексу так і не сталося.

Соломія знову  повністю занурилася в себе, прокручуючи минуле, немов мала ухвалити важливе рішення.

 Ростик прийшов до них у групу на другому курсі після служби в армії. Він звернувся до Соломії по допомогу — підтягнути в навчанні. Вона закохалася чи то в нього, чи то в стан, коли поряд хлопець. Відчула себе переможницею. У групі тридцять дівчат, а єдиний хлопець сів поруч із нею. З ним було легко й просто. Він сприймав її такою, як вона є. Не потрібно було вишукано вдягатися, робити макіяж, ходити на дискотеки в пошуках хлопця — робити все те, що робили її сусідки по кімнаті в гуртожитку, Жанна та Рая. Соломія вважала такі дії марнуванням часу, краще почитати Джойса (гарні книжки їй давав викладач) , ніж  крутитися перед дзеркалом.

У них в групі навчалися справжні київські красуні. Щоправда, слово «навчалися» не відображало дійсності. Вони нудилися, немов принцеси під замком у вежі. Що красивішою була дівчина, то тупішою вона здавалася Соломії. Більшість красунь не планувала працювати за фахом. Тож Соломія не розуміла, навіщо вони взагалі приходять на заняття.

За два місяці після знайомства Ростик запросив Соломію до себе додому в Білу Церкву.

— Хочу познайомити тебе з моїми друзями, — коротко пояснив він.

Їй було цікаво, як він живе, тож вона погодилася.

Соломія з жахом згадувала той день. Спочатку мама Ростика, огрядна жінка з гучним, пронизливим  голосом, наказала обідати. Соломія не була голодною, проте не сміла відмовити й давилася  капусняком, після якого крутило в животі. А ввечері зателефонували сусіди та попросили забрати батька Ростика, який п’яним валявся в кущах біля будинку.

Близько сьомої вони пішли на вечірку. Соломія промовчала увесь вечір, лише  коротко відповідала на запитання. Усі веселилися, танцювали, а їй було ніяково. Жарти й розмови про те, як гарно жилося в Радянському Союзі й як погано стало зараз, неприємно вразили: «Мы всегда жили вместе, побеждали вместе, разговариваем на одном языке, так зачем нам этот раздел? Мы были частью чего-то великого, нас уважали, а сейчас мы никому не нужны. Запад хочет развалить нас, купить за бесценок нашу землю и превратить в рабов».