1.3 Роман

Морозне повітря обпекло обличчя та допомогло  Роману прийти до тями. У голові лунало питання: навіщо він залишив Соломії свої номери телефонів? Не побачивши  її на платформі, він  полегшено зітхнув. У її присутності він не впізнавав себе. Просто якесь затьмарення розуму.

Він згадав нервовий стан, який охопив його, коли потяг тягнувся вздовж перону, а Соломія мала виходити. "Це через те, що майже всю ніч не міг заснути, лише  під ранок провалився в сон. Спросоння не встиг ще оговтатися", — пояснив він собі.

А от зараз він чудово усвідомлював, що вона не мала нічого спільно з жінками, які йому подобалися. Маленька, пухкенька, у дурнуватому спортивному костюмі — він навіть уявити її не міг поруч із собою. Ні, звичайно, спілкуватися в поїзді було приємно, і між ними таки натягнулася якась невидима ниточка, проте... Що робити, якщо вона зателефонує?  В офісі Інга,  наймовірніше, не з’єднає з ним. А вдома... та вдома щось вигадає. Соломія розумна, то може й не подзвонить.

Де ж Артем? Сам запропонував його зустріти, коли дізнався, що та угода, над якою їхній відділ останнім часом працював, підписана.  З неба сипалися лапаті сніжинки, заліплюючи очі. На метр попереду нічого не можна було розгледіти.  Через такий сніг і в неділю можуть виникати затори. Він згадав, що вчора забув увімкнути звук на пейджері, тож міг пропустити сповіщення.

— Романе, — почув він позаду.  — Вибач, що довелося чекати. Я ледь зміг  знайти місце, щоб припаркуватися, — Артем простягнув руку й обійняв його.

— Вітаю нас. Ми це зробили, брате.

За  п’ятнадцять  хвилин вони дісталися будинку  на Ярославовому Валу. Роман віддав  Артему папку з документами.

— Дякую, босе, я сьогодні  складу  графік проєкту із термінами виконання. Завтра принесу на підпис.

— Та відпочинь ти. Усе ж таки вихідні. Я завтра десь після дванадцятої заїду  в офіс. Ще маю справи.

— Та мені кортить уже почати... І ще...  Інга вчора питала про тебе, отже вона знає, що ти сьогодні будеш.

— Добре, не хвилюйся.

Підіймаючись сходами, Роман почув музику, що виривалася з його квартири. Він одразу впізнав альбом Чіка Корії, який привіз із Парижа. У пам’яті виринув момент, коли перед від’їздом Інга випросила в нього ключи, багатозначно пообіцявши:

— Зроблю тобі сюрприз.

 Тільки-но він зупинився перед дверима, як вони відчинилися. Інга потягнула Романа до себе, змушуючи його відповісти на поцілунок. Легкий солодкувато-терпкий аромат огорнув його.  Він ласкаво поцілував її та обережно відсторонився.

— Я з поїзда. Дай хоч у душ зайти. Та звук зроби тихішим. Неділя. Ранок. Сусіди відпочивають

На кухні вималювався  накритий стіл із шампанським, цукерками та сиром. Це видовище викликало в Романа дивну суміш втоми та розгубленості. Хотілося побути на самоті. Та як тепер позбутися дівчини, щоб не образити? Він попрямував до ванної, де довго стояв під теплими струменями води, намагаючись зібратися з думками.

Йому надзвичайно пощастило з Інгою. Коли попередня секретарка вийшла заміж та переїхала до чоловіка у Прагу, то порадила  Інгу, з якою разом навчалася  в Київському університеті  імені Тараса Шевченка на філологічному.

Кмітлива, сексуальна, з червоним дипломом та вільною англійською, Інга одразу сподобалася Роману.

Роман увійшов у вітальню, одягнений у футболку та спортивні штани. Важкі темно-сірі штори були щільно засунуті. Інга напівлежала на дивані. На журнальному столику поруч із нарізкою сиру та ковбаси вже чекало шампанське, що охолоджувалося у відерці з льодом.

— А на кухні так само накрито?

— Для зручності, — відповіла Інга. Я згодом щось ситніше приготую, а першою стравою нашого меню... — вона зробила багатозначну паузу...

— Вибач, квіточка моя,  майже не спав. Втомлений, — він присів поруч з Інгою, поклав ковбасу на шматок сиру та відправив до рота.

— Кави? — швидко підхопилась Інга.

— Було б чудово.

Інга пританцьовуючи пішла на кухню. Роман  вимкнув програвач і розсунув штори.  За кілька хвилин він ковтав каву, поки  Інга гортала галерею в телефоні. Вона три дні провела в Одесі у подруги і тепер ділилася знімками: вона позувала на тлі  порожнього пляжу та моря металевого кольору.

—  Зовсім інакше, ніж влітку, — зауважила вона

Роман цінував в ній саме це: здатність відчувати настрій ситуації та миттєво підлаштовуватися. Інга  ніколи не ображалась, а до того ж, окрім професійних якостей, ще й смачно готувала. Вона іноді залишалась в нього, але ключи попросила вперше.

Інга не казала, проте він розумів вона  розраховує на шлюб.

— Я вчора прилетіла... Переночувала тут в тебе. Не хотілося їхати в Бровари, а потім повертатися. Я за тобою скучила.

Він розумів, що краще за неї дружини годі й шукати.  Роман вдивлявся у фото, поки Інга щось розповідала  рівним, приємним голосом. Свідомість почала затьмарюватися. Він із дівчиною йшов по воді уздовж берега моря чи океану. Чувся гавкіт собаки. Хтось пояснював, що гидке каченя перетвориться на лебідку. Він відчув, як  Інга накриває його пледом, цілує в щічку наче мама в дитинстві. Купе та СВ вже немає. Все почалося ще до того як він сів у потяг.  Соломія — відьма?

Коли Роман прокинувся, то полегшено зітхнув: Інга пішла. Вона прибрала і на кухні, і на журнальному столику. Пляшки шампанського — в барі, сир та ковбаса накриті в холодильнику, а  на плиті його чекав ще теплий плов. На столі лежала записка: "Побачимося в офісі". Невже Інга образилась, що він заснув? Та ні, вона не  могла.

Він знову згадав Соломію і те, що призначив побачення. Треба йти. Сходять до галереї — цікаво буде почути її думку.  Пригостить її чимось вишуканим і все. Пояснить, що зустрівся з нею лише заради консультації, аби дівчина не плекала надій.  Він згадав, що на Костьольній запрацювала нова арт-галерея. Артем казав,  там представлено понад триста робіт, зокрема й є імпресіоністи, однак потрапити туди можна лише за попередньою домовленістю.  Попросити  Інгу, щоб записала?  Ні, краще їй, взагалі нічого не знати.  Сам зателефонує.