1.2 Соломія

Зазвичай зимові канікули Соломія проводила вдома. Проте цей рік виявився непростим. Батьки розлучилися тиждень тому і сварилися кожного дня. До того ж намагалися втягнути у свої перепалки Соломію. Мама безперервно обливала брудом тата, не звертаючи уваги на слова  доньки про те, що вона не бажає цього слухати.

— Чого ти не йдеш до своєї пасії? Чого приперся? Бачити тебе не можу, — часто зривалася на крик  мама.

Тато не відповідав, ходив похмурий та злий.  Соломія навіть боялася звернутися до нього, щоб пояснити, що вона ні на чиєму боці.

Світ Соломії руйнувався. Трикімнатна квартира, в якій вона народилася та провела дитинство, була продана. Точніше, за неї вже взяли завдаток. За місяць усе закінчиться — батьки підпишуть угоду і назавжди віддадуть ключі.  А поки вони метушилися між переглядами чужих квартир, підшукуючи собі дві однокімнатні.

Соломія перебрала свої  речі: частину винесла на смітник, іншу запакувала в коробки та у дві старі сумки. Іграшки, які не віддала раніше, склала в пакет і віднесла однокласниці з першого поверху, яка саме  чекала  на дитину. Залишила собі лише Чебурашку, з яким спала до десяти років. Його великі, зроблені з темного пластику очі дивилися на неї з виразом певної меланхолії, проте іграшка  випромінювала тепло та безпеку. З собою не візьмеш — засміють у гуртожитку, — отже сховала його серед одягу.

 Оглянула востаннє улюблені стіни, де кожна подряпина була рідною. Тепер її кімната просто зникне. Повертатися влітку вже буде нікуди. 

Мама радикально змінила імідж: нова стрижка, яскравий колір волосся, рожеве пальто. Вона наче намагалася втерти батькові носа: бігала на побачення... Знайшла когось на десять років молодшого за неї і навмисно розповідала про нього надто голосно, щоб тато чув.

— Мам, ти хоч його кохаєш? — сумно спитала Соломія.

— Кого?

— Ну, до кого ти так вдяглася?

— Як так?

— Ти не ображайся, однак тобі не пасують такі вузькі джинси.

Мама крутилася перед дзеркалом.

— Ти нічого не розумієш... —  поправила вона зачіску. — Саме завдяки їм я і впіймала своє щастя.

— Мам, розлучення — це не змагання: хто перший одружиться, — намагалася пояснити Соломія. Їй здавалося, що вони помінялися місцями, і мама перетворилася на неслухняну доньку.

— От Господь послав власну вчительку... — зітхнула мама. —  Одружуватися я з ним не збираюся... Просто поки шукаю когось...

— Мамо, може, ти поспішила з розлученням?

— Я тобі казала, що батько зрадив мене зі своєю секретаркою?

— Так, казала...

— Йому мене було замало...  — прокричала так, щоб тато в дальній кімнаті почув. — Я стала непривабливою. Відтоді як він відкрив своє приватне підприємство, а я пішла прибирати квартири, ми розійшлися... Він — угору, натомість я — вниз соціальними сходами.

—  Ти вже мені це декілька разів розповідала.

Мама нафарбувала губи  яскраво-червоною помадою, стиснула їх, розтираючи, і додала:

— Його нова трохи старша за тебе і не обтяжена інтелектом. Буде тобі друга мама в подружки... Я думала, він цінує мене, мій розум — усе,  що ми пережили... Я була гарною дружиною, веселою... Я кохала його.  Досі не можу повірити, що я програла цій тупій курві з цицьками.

— Мамо, — намагалася вставити хоч слово в монолог Соломія.

— Тепер я самотня і навіжена. Я бачила її... Такій не довіриш і сірника запалити, зате цицьки... Пустили козла до капусти. Нехай це звучить ганебно, та все ж таки вона навіть негарна.

 — Мамо, канікули закінчилися. Я сьогодні їду. В мене ввечері поїзд, —  нарешті  привернула увагу до себе Соломія.

Мама витягла з гаманця  сто гривень і поклала на тумбу.

— Це тобі. Ти речі свої запакувала?

— Так. Дякую.

— Я перевезу до себе. Коли приїдеш — розпакуєш. Чи ти до батька жити збираєшся?

Соломія мовчала. Мати поцілувала її в щічку і зникла за дверима.

— Я тебе відвезу, — пролунав голос батька.

Валіза була зібрана. Соломія кинула погляд на полиці, заповнені російськомовними книжками.  Лише томик Екзюпері був українською.  Вона підішла і дбайливо поклала його  в рюкзак. Маленький принц мав зігріти її пригнічене серце.

Вони їхали на вокзал мовчки. Колись тато дарував їй безумовну любов.  Колись вона любила його понад усе, говорила вдома виключно російською, вступила на спеціальність  "російська мова та література".  

За останні роки стосунки почали охолоджуватися. Тато кожного місяця перераховував 200 гривень, та це не зменшувало прірви, що розросталася між ними. Вони не сварилися, просто майже не спілкувалися. Тато й досі не знає, що вона ще влітку склала академічну  різницю та перевелася на українську філологію. Зізнатися татові  поки  не наважилася.

Та й  на навчання поїхала  до Києва через те, що в останніх класах школи вже почувалася вдома «не такою». Вона більше не могла слухати про «загадочную русскую душу» та про те, що Україна — це лише частина Росії. Мама ніколи не перечила татові, хоча її власні батьки — дідусь та бабуся Соломії — свого часу переїхали до Донецька з Івано-Франківської області. Саме бабуся колись і назвала її Соломією. Дівчина мала надію, що з часом погляди батьків зміняться разом із країною, та  поки що марно.

Через розпад родини та продаж квартири Соломія опинилася на руїнах минулого. Раніше батьки казали: "Головне — навчання". Тому вона і навчалася, майже жила в бібліотеці на Грушевського, щоб осягнути все, що радив Віктор Сергійович Левицький, викладач зарубіжної літератури.  Улюблений викладач. Щойно він починав говорити, його голос змушував Соломію завмирати. Кожна його лекція надихала, заохочувала  до читання.  Абсолютно сивий, він рухався повільно, з якоюсь шляхетною грацією. Для Соломії він став тим безпечним острівцем, за який вона відчайдушно трималася, шукаючи нові сенси замість тих, що назавжди залишилися в проданій квартирі.

Наразі вона зрозуміла, що все змінилося. Батькам не до неї. Тепер замість годин у бібліотеці краще знайти роботу... У батьків починається нове життя,  можуть з’явитися інші родини... Вона ще ніколи не почувалася такою самотньою.