#4

    « Крокую стежкою в якомусь лісі. Я бачу дерева, вони якісь зловіщі. Підіймаю голову і бачу сіре небо, хмари на ньому такі важкі. Здається зараз піде дощ. Здіймається вітер такий сильний, що, мабуть, знесе мене зараз з ніг. Я не розумію де знаходжусь, але чомусь розумію, що мені потрібно йти далі цією стежкою. Холод становиться вже нестерпний. Аж тут я бачу хатинку, мені вже всеодно чия вона. Не довго думаючи заходжу туди. Зайшовши помічаю, що тут нікого немає і нічого немає, окрім каміну. Проходжу далі в кімнату та розумію, що відчуваю дикий страх. Не зважаючи на серце, яке здавалося б зараз виплигне з моїх грудей, підходжу до каміну. Я ще не встигла підійти, як камін загорівся сам, а вхідні двері зачинились. Від страху я вже зовсім перестала розуміти, що відбувається, а в цей момент в моїй голові почали з'являтись голоси. Вони щось мені шепотіли, але я не розуміла ні слова. Через шепіт почав пробиватись один голос.

     - Я відчула, що ти в біді, тож, звичайно, допоможу.Мила, але сама не зможу прийти до тебе, тому пришлю свого стража - дракона. Потерпи ще трохи. А зараз засинай.

    В цей момент кімната разом з вогниками закружляла кругом мене, а в очах наче вимкнули світло. Логічно, що я повинна була впасти і вдаритись, але замість цього відчуваю себе наче пір'ячко, яке пливе по повітрю.»

     - Доброго ранку, панночко, вже прокинулись?

     Я відкриваю очі і бачу якусь жіночку. Мимоволі роздивляюсь її. Жінка років 40-ка вдягнена в довгу звичайну чорну побутову сукню, на голові в неї косинка в тон. Довге чорне волосся заплетене у широку косу. У руках вона несе щось накрите кришкою, схоже на сніданок для мене.

     - Доброго, якщо цей ранок можна назвати таким.

     - Так, я розумію стан, в якому ви опинились, не дуже гарний, але в усьому можна знайти свої плюси. 

     - Наприклад?

     - Навіть не знаю, що Вам сказати, я просто хотіла трохи заспокоїти, але це майже не можливо. А найгірше, що я допомогти нічим не можу.

     - Чому? 

     - Тому що я зв'язана з моїм господарем договором на крові, який не дозволяє мені робити щось проти його волі. Та й до того ж, я не жива. А мертві служниці не дуже корисні для молодих панночок.

     - Що ж мені тепер робити?

     - Я можу тільки порекомендувати звернутися до своєї сили, а вона вже приведе Ваших захисників.

   -  А як це зробити?

    - Спочатку поїжте, я Вам принесла кашу, а потім , як наїстеся- помедетуйте. Якщо у Вас хтось із роду ще живий, Вам допоможуть.

     Із цими словами служниця пішла, а я швиденько поснідала та й сіла медетувати. А через якийсь час зрозуміла, що нічого не чую і темрява мене поглинає.....