#2

  Карета зупинилася перед нашим будинком. Піднімаючись сходами я помічаю, що приготування до балу вже практично закінчилися, а це означає, що настав час готуватися самій. Піднімаюсь сходами до своєї кімнати. Дорогою зустрічаю Ельвіру. 

  -Потрібна допомога? - питається вона.

   Киваю. Проходимо до кімнати і я бачу, що ванна вже майже готова.

   -Улєчка, я зараз допоможу тобі із корсетом, і поки ти будеш роздягатись, принесу гарячої води,- промовляє і водночас допомагає з шнурівкою, а згодом виходить з кімнати і одразу повертається із відром води. Еля наповнює ванну і допомагає мені залізти.

    Лежачи у ванній я закриваю очі і вже почала представляти свій бал, як різко з'явився біль у  грудях. Цей біль розростався по всьому тілу дедалі більше. Було відчуття, що це навіть не біль, а вогонь, що випалював серце. І раптом все різко припинилося. Так само різко, як і почалося.

    У повному шоці вилажу з ванної, замотуюсь у рушник і підбігаю до вікна. Відчиняю вікно і намагаюся перепочити. Не знаю скільки я так простояла, мабуть довго, бо обрій почав наповнюватися кольором заходу сонця. 

    <Так, потрібно терміново взяти себе в руки і починати перетворення на прекрасну панночку, яка на виданні> - подумала я і покликала Ельвіру.

    Еля відразу почала мене чепурити. Нанесла мені легкий невинний макіяж, завила волосся і трохи прибрала до зачіски. А далі була найскладніша частина зборів - корсетна сукня. Після мук із платтям я нарешті стала готова до свята. 

                                         "II--II--II--II"

    Вже майже всі гості перебували у вітальні, всі такі веселі та красиві. Музика грає так гучно, що в мене вже болить голова, але я не можу нікуди піти, так як батьки зробили цей вечір для мене, щоб дати хоч маленький шанс на заміжжя по коханню. Тож тепер я стою біля столика з напоями і чекаю на бажаючих потанцювати зі мною. Як же мені не подобається така ідея, відчуваю себе телям на аукціоні. Більш за все зараз хочеться опинитись в моїй улюбленій бесідці посеред нашого саду. В цей момент мені становиться зле, танцювальний зал пливе перед моїми очима. Зненацька музика тихне та становиться темно. Розумію, що темно через закриті очі, відкриваю їх і впадаю в шок. Я в бесідці. Як таке сталось?

    - Пані, у Вас все добре? Виглядаєте стурбовано.

    Я повертаюсь і бачу парубка приблизно мого віку.

     - Так, я в порядку, дякую. Вибачте, раніше я Вас не бачила. Ви новенький в нашому містечку?

     - Вибачте за мою невихованість. Я Вильям, син священника, а ви, напевно, Уляна?

      - Вгадали, приємно познайомитись.

      - Навзаєм. І що така чарівна дівчина робить тут одна, чи ви переховуєтесь  від нав'язливих залицяльників?

    - Ха-ха-ха, звісно ні, мені дуже приємно перебувати в компанії всих цих приємних людей. Я просто вийшла подихати свіжим повітрям. Не бажаєте провести мене до танцювального залу?

    - Я дуже хотів би, але якщо нас побачать вдвох, ви будете знечещена, а мені цього не бажається. Але одну, посеред темного саду, я Вас не залишу. Я буду розвідувати шлях, а Ви потихеньку слідуйте за мною.

     Так ми і поспішили додому. Я йшла по п'ятах Вільяма періодично ховаючись за деревами. Так весело до будинку я ще не поверталась. Біля будинку хотіла подякувати своєму спасителю, але обернувшись його вже не побачила. Щось дивне відбувається зі мною сьогодні.

    -Доню, де ти була? Ходи швидше зараз буде наш танець- кличе батько.

     Підходжу до нього. Батько бере мене за руку і віводить в центр танцювального залу. Вмикається музика і ми кружляємо у вальсі, а згодом до нас приєднуються й інші бажаючі. Це означає, що танці розпочато. Мене чекає ще мінімум десять згідно з танцювальною картою. Як же я хочу, щоб вечір скоріше скінчився.