Розділ 39

Сергій 

Від моїх слів Оля завмерла, шоковано дивлячись на мене. На її обличчі було стільки емоцій що я навіть розгубився на мить - надія в її очах змішувалась з болем і гіркотою, в перемішку зі страхом, ніжністю і очікуванням.. Від цього погляду в мене все в середині переверталось, але я мусив все їй розповісти, нехай мені доведеться знову пережити ті страшні останні хвилини..

Я тихо почав свою розповідь, починаючи з того як ми виконали доручену місію і майже дійшли до наших позицій, коли попали в оточення..

- Я до останнього сподівався що нас зможуть витягнути, що ми прорвемось, але коли повернувся й побачив червоні плями від куль на грудях Макара.. - я замовк, ледь змігши ковтнути давку грудку в горлі, знову, немов це було вчора, я бачив як стікав кров'ю на моїх руках друг.. й мені довелось потрусити головою, щоб прогнати це з перед очей

- Він розумів що не вийде.. і тому.. - весь цей час я говорив дивлячись перед собою, і лише зараз повернув голову й зустрівся з затуманеними сльозами очима Олі - Він просив передати що любить вас.. Що де б не був, завжди оберігатиме..

Оля не витримала й розплакалась, схлипуючи й вмиваючись слізьми, й я одразу потягнувся до неї, щоб обійняти. Щоб втішити, хоча б так.. Показати їй що вона не одна! 

Моя дівчинка плакала навзрид, сховавши обличчя на моїх грудях і міцно стискаючи тканину моєї футболки.. Мені теж боліло.. за загиблим другом - який був як брат і завжди підтримував. За іншими побратимами які назавжди залишились в тій ямі.. За Олю, якій зараз так сильно боліло.. 

Я знав що їй буде боляче від моїх слів.. Знав що вона плакатиме, і все що міг зробити, це просто бути поруч.. Я несміливо стискав її тоненьке тіло в своїх обіймах, й ледь-ледь, ніжно проводив долонею по її волоссю..

Через кілька хвилин, коли потік сліз нарешті вичерпався, й Оля затихла, я на секунду стиснув її в своїх обіймах сильніше, щоб закарбувати в собі це відчуття, і після цього одразу випустив зі свої рук і продовжити розповідь..

- Навіть тоді, перебуваючи за крок від смерті, Макар думав про тебе і Алісу. Він просив мене берегти вас і зробити щасливими.., а тоді.. відключився.. - я на секунду прикрив очі, стримуючи свої емоції - Буквально за кілька секунд нас накрило таким вибухом, що весь світ поплив, і чесно кажучи я думав що це вже все, а тоді опритомнів і виявив себе на лікарняному ліжку. Спершу думав що наші таки змогли витягти, а тоді зрозумів що кацапи.. Від розстрілу ще на полі бою, нас з Миром врятувало лише те, що на нас була кацапська форма, і підроблені офіцерські документи, через те, що ми виконували завдання на їх території - от нас і витягли, після чого доставили до лікарні, але.. наша липова документація швидко накрилась мідним тазом, і вже за два дні ми опинились в катівні..

Я замовк, знову переживаючи ті свої відчуття, наче це було вчора. Чув ненависну кацапську мову, відчував на тілі біль від ударів кулаками, ногами, палицями.. Здригався від ударів струмом і ніби знову чув над собою знущальний сміх тих виродків, що сміючись ламали пальці, різали чи тушили об мене сигарети..

З цього марева болю мене буквально вирвав спершу легкий, ледь відчутний наче марево, а потім все більш відчутний дотик - це Оля накрила мою руку своєю, стискаючи її в підтримці.. Я підняв на неї погляд, й буквально потонув в її неймовірних очах, і нарешті усвідомив що я дійсно вдома.. що вижив.. і що можу нехай лише по дружньому, але дивитись в її неймовірні синьо-зелені очі..

- Дякую.. - тихо промовила вона хлюпнувши носом - Що розповів..

Вона знову стиснула мою руку своєю, яка трохи тремтіла від емоцій, і я накрив її руку поверх іншою своєю рукою.

- Оль.. - ми зустрілись поглядами. В її був біль і сльози.. В моєму той самий біль і рішучість - сьогодні я хотів закрити усі теми що стояли між нами, тож підняв ту, яку боявся найбільше - На рахунок моїх слів місяць тому..

Я відчув як Оля одразу напружившись, і стиснув сильніше її руку, щоб за мить ніжно погладити і відпустити

- Я не скажу що то неправда, і не заберу своїх слів назад, але хочу сказати що розумію тебе. Знаю що ти кохала Макара, і що мої почуття тобі зараз не потрібні. Я розумію це і приймаю. Я не буду на тебе тиснути і згадувати про це більше не буду, а зараз говорю це для того, щоб просто закрити цю тему. На цей момент я хочу лише бути твоїм другом. Підтримувати тебе і по можливості робити тебе і Алісу щасливою - тобто робити саме те, що просив в мене Макар. Я буду щасливий лише від однієї думки що ти поруч, і що ти щаслива. Згодна?

Піднявши погляд на Олю, я зустрівся з її ніжним, хоч і сумним поглядом. Вона глибоко зітхнула, а тоді ледь помітно посміхнулась.

- Лише за однієї умови - ти будеш виконувати усі приписи лікарів, і працюватимеш в повну силу!

Коли до мене дійшов сенс її відповіді, я вперше за два роки щиро розсміявся:

- Домовились! Друзі? 

Запитав я подаючи Олі руку, і вона з ніжною посмішкою вклала в неї свою

- Друзі..