Розділ 38

Ольга 

- Ти потрібен мені..

Від моїх слів спина Сергія, якою він був повернутий до мене - закам'яніла, а затим він ніби не вірячи, чи боячись що йому здалось, повільно повернувся до мене обличчям, на якому зараз було безліч емоцій - від невіри і остраху, до надії що дійсно не здалось.. Що я таки прийшла..

Та я сама ще не вірю що я тут..

Вчора після розмови з Мирославом, я весь вечір думала про його слова і прохання поговорити з Сергієм.. Зізнатися я й сама хотіла, бо минулого разу так і не запитала в нього нічого про Макара.

Я вже думала набрати тітку Олену, щоб запитати як там Сергій, де саме його зараз шукати і коли можна до нього прийти, та саме в той момент телефон задзвонив, висвітлюючи невідомий номер..

Я спершу не хотіла брати слухавку - може то яка реклама чи шахраї, але час показував майже десяту вечора, тож я резонно подумала що в такий час мені навряд чи хтось такий буде телефонувати, може хто номер змінив?

Піднявши слухавку, я неочікувано почула знайомий жіночий голос.

- Привіт Олю, не заважаю? Ще не спиш? Це Наталя, якщо не впізнала...

- Привіт... - я реально здивувалась її дзвінку. Ми не спілкувались з нею напевно років з вісім.. Раніше я могла їх з братом побачити лише в гостях у Сергія, але після того, як вони разом опинились і пройшли АТО, в Ігоря геть клямка впала. Повернувшись зі сходу, він спершу став пити, а тоді сильно побив Наталю, зробивши її винною в тому, що саме через неї, він опинився на передовій.. Загалом історія вийшла жесть яка, Наталя майже місяць лежала в лікарні, після чого одразу розвелась з Ігорем, й переїхала жити до Львова... - Ні не сплю, і так, можу говорити. Як ти там? Як мій племінник?

- Оо.. - зі сміхом видихнула Наталя - Я добре. Очолюю волонтерську організацію "За свободу" - збираємо нашим котикам на все що попросять. Матвій мій, вже дорослий хлопака. Закінчив дев'ятий клас і цьогоріч вступив в політехнічний коледж, на спеціальність комп'ютерна інженерія, каже - буде розробляти дрони.. - і стільки вдоволення і гордості чути в голосі Наталі за сина, що я й сама посміхаюсь.

- Молодчина. Він і в дитинстві в тебе розумний хлопчик був, тож я не здивована. Дуже рада за нього..

Мені на мить захотілось запитати за Ігоря - чи дзвонить він, чи згадує за сина, але я стримала себе, не хочу якщо що, псувати Наталі настрій, адже розійшлися вони дуже погано..

- Так, він моя гордість. А ти як? Тримаєшся?.. Я чула за Макара.. прийми мої щирі співчуття..

Раптова важкість в грудях - ось що я відчуваю кожного разу коли мені хтось говорить слова співчуття.. Наче в одну секунду усю грудну клітку хтось стискає невидимими путами, що не дають ні нормально вдихнути, ні серцю битись..

- Дякую.. 

Ми обидві затихли на кілька секунд, а тоді Наталя зітхнувши запитала:

- Оль, я хотіла попросити тебе дещо..

- Що? 

- Я.. ем.. - вона зам'ялась, наче не знала як почати, чи сказати, а тоді зітхнула - Я скажу як є, щоб не ходити колом - Я говорила з мамою і вона.. розповіла мені про ту розмову між тобою і Сергієм.. - бляха, я аж замружилась до зірочок в очах - ну от навіщо? Невже немає більше про що поговорити?.. та перш ніж я встигла щось сказати, вона продовжила - Оль, я розумію тебе і твоїх почуття. Ти тільки втратила чоловіка, і сто відсотків не готова була до того що сказав тобі Сергій, але Оль.. Я тебе прошу - не відвертайся через це від нього. Не ігноруй. Поговори з ним, будь ласка. Поясни свої почуття і якщо можеш, будь з ним поруч хоча б як друг.. Йому зараз дуже потрібна твоя підтримка...

Я втомлено прикрила очі схиливши голову до стіни - чому все так заплутано і важко.. Підтримка.. мені й самій вона теж не завадила б, тільки от немає окрім доньки, від кого її взяти.. Я розумію Наталю і її матір - вони хвилюються за сина і брата.. Розумію Сергія, якому зараз після полону і втрати ноги - геть не просто, тільки от.. хто зрозуміє мене?!

Я не знаю як себе поводити з Сергієм.. ми й раніше майже не спілкувались. Так, посередньо, привіт-привіт, як справи і все.., але після всього пережитого, після його зізнань, я не знаю.. Не знаю як себе вести. Не знаю що робити, як говорити.. Не знаю чого хоче і чого очікує тепер від мене сам Сергій...

А я..

Я точно не готова до нових стосунків, ні морально, ні фізично, і все що я можу запропонувати Сергію - це лише дружню підтримку, без будь-яких натяків на щось більше. Та чи погодиться він на таке?

Ми проговорили з Наталею ще з пів години, вона розповіла ще трохи про себе, запитувала за Алісу, а тобі наче мимохідь, сказала де знайти Сергія і попрощалась.. Я ще пів ночі думала про її слова, про свої почуття, відчуття, а тоді все ж прийняла рішення більше не ховати голову в пісок, і таки поговорити з Сергієм.

Сьогодні була субота, в мене вихідний, тож відвізши Алісу на заняття з тхеквондо, я таки поїхала до реабілітаційного центру. Там мені підказали що чоловік зараз в тренажерному залі, й провели до входу. Я завмерла в дверях коли побачила як Сергій робить вправи руками для координації власної ваги, і раптом його рука підгинається і він буквально летить на підлогу.. Я заледве стримала крик що рвався з горла, і на щастя Сергій встиг виставити руки, зловивши сам себе, й втомлено сів на каримат..

- Сергію, ти не уважний! Що з тобою?! - якось дуже обурено почав до нього лікар, й став розпікати, що той не старається, не робить нормально, не хоче..

Я не бачила виразу обличчя Сергія, але по тому як він відповідав - з болем в голосі, з якимось надривом - я зрозуміла що йому геть погано.. тож коли він запитав:

- Кому я нахрін тепер потрібен?!

Я не змогла стримати себе, і відповіла - мені..

Зустрілись поглядами я несміливо посміхнулась:

- Привіт.. - й одразу отримала таку ж несміливу посмішку від Сергія - Ти вже закінчив? Чи тебе почекати?

Сергій ніби прокинувся від моїх слів, й різко стрепенувшись, кинув погляд на свого лікаря, який теж дивився на нас, по черзі переводячи погляд з мене на нього