Розділ 37

Сергій 

Зарано... Занадто рано і геть невчасно прозвучали мої слова. Я розумів це ще до того як вимовив їх, але і промовчати не зміг. Як і розумів те що мої слова прозвучать в найневдаліший момент, та що я мав зробити? Збрехати і сказати що це неправда? Відмовчатися? Я й так мовчав стільки років, а збрехати дивлячись в очі Олі - я просто не міг, от і сказав те що є..

Бачив по її очах що вона злякалась, розгубилась і взагалі шокована моєю відвертістю, й не може дібрати слів. Приблизно розумів що вона може зараз відчувати, тому постарався пояснити їй, що це лише мої почуття, що вони її ні до чого не зобов'язують. Тільки Оля занадто сильно злякалась їх.. я бачив це, і тепер міг лише сподіватись що мої почуття не відвернуть її від мене. Що вона не стане уникати мене.

Я ледь дихав поки моя кохана дівчинка мовчала, а коли нарешті заговорила, я вже по тону її голосу, по рухах зрозумів, що гіршого моменту для мого зізнання було не знайти.. Блять, ну мати і вгодила!

Оля втекла з палати як тільки підвернувся момент, і я одразу зрозумів, що - не повернеться..

- Навіщо ти це сказала? - втомлено видихнув я дивлячись з докором на матір - Не могла промовчати?! Це тільки моє! Тільки між нами!

- Сину, я ж не хотіла.. Навпаки хотіла як краще!

- Що краще?! Що краще мамо?! - я зі злістю провів долонями по обличчю - Вони їй зараз потрібні ті мої почуття?! Вона тільки чоловіка втратила! І вона його любила мамо! По справжньому любила, і ти що думаєш, що вона одразу кинулась би до мене?! Що ти хотіла цими своїми діями і словами зробити?!

Мати ж роздратовано пирхнула, й відійшла від мого ліжка.

- Сергію, вона ж не дурна. По перше - Макара не було стільки, скільки й тебе. Так, вона дізналась про його смерть лише нещодавно, але я думаю вона здогадувалась про це вже давно. І горювати так, як горювала б якби він був поряд, і загинув тільки недавно - не буде. Вона два роки сама, і як будь-яка жінка хоче поруч сильне плече! А по-друге, я бачила як вона на тебе дивилась! Як реагувала на твої дотики і слова! Вона до тебе точно не байдужа! А з такою жінкою поруч тебе - я буду спокійна, й душа за тебе в мене боліти не буде - бо я знатиму що ти в надійних руках!

Почувши це я вражено дивлюся на власну матір, й здивовано хитаю головою

- Мам, ти нормальна?! Вирішила почепити мене на Оліні плечі, бо вона мене не покине як колишня? Гарно. Молодець. Тільки скажи - про неї ти подумала?! Я їй такий на який хрін здався?! Я каліка мамо. Каліка!! І навіть якщо не брати це до уваги - я як чоловік, не маю що їй дати! В мене навіть не стоїть після того що зі мною робили в полоні! А щоб кохана жінка була поруч мене із жалості - ні, такого я не хочу.

- Сергію..

- Ні мамо! І досить цього! - різко обрубую її, не даючи далі розвивати цю тему. 

Прикриваю очі, й роздратовано відвертаюся подумки лаючись - блять, ну чому все вічно через жопу?!

- Синку.. - відчуваю як мати ніжно торкається моїх стиснутих в кулаки рук - Пробач що влізла, просто.. ти ж знаєш що в мене хворе серце, і я.. я не вічна. Я просто хочу знати, що якщо я помру, біля тебе буде та, що берегтиме тебе...

Млять.. важко проводжу по обличчю долонею, й видихаю - я не можу ображатись на матір, але все ж..

- Я тебе зрозумів. Але обіцяй мені що більше не лізтимеш. Не дзвонитимеш до Олі без мого дозволу, і ні слова їй за мене, без мене не скажеш.

Мати затримує на кілька секунд подих, а тоді зітхнувши, знову стискає мою руку.

- Добре сину. Якщо ти так хочеш - я тобі обіцяю більше не лізти.

На цьому розмову закінчено. Мати йде по своїх справах, а я знову і знову прокручую в голові нашу з Ольгою розмову. Її слова. Її обійми.. Як же я мріяв її обійняти, а тут її запитання, а потім і ці несміливі обійми.. Як же це було солодко, просто обіймати її. Стискати в своїх обіймах. Вдихати солодкий аромат її волосся! Вічність тримав би її в руках, просто обіймаючи, вдихаючи її аромат...

Я сподівався.. Сподівався що вона прийде в вечері. Чи завтра. Чи післязавтра, і кожен наступний день на протязі місяця, я чекав що вона прийде - тільки її не було..

Зате була колишня, яка задовбувала мене дзвінками, й маніпулювала, щоб я відмовився від суду й просто підписав приготовлені її адвокатом папери. Довелось і мені зв'язатись зі знайомим адвокатом, щоб проконсультуватися з приводу розлучення.

От і виявилось що біситься моя колишня через наше законодавство, яке в випадку розлучення без згоди сторін, спершу дає місяць на порозуміння, потім місяць розглядає документи, а в випадку наявності дітей, ще й зобов'язує, щоб ті були на суді - от Олька й біситься що потрібно так довго бути в Україні. Та ще й Софію сюди потрібно привезти, щоб дитина на суді сама відповіла з ким з батьків хоче залишитися.

Мені було пофігу на проблеми колишньої, бо від доньки я не збирався відмовлятися, аж поки вона сама мені не зателефонувала, й після сухого привіт, накинулася з претензією:

- Тату, я не розумію, чому ти не хочеш підписати документи на розлучення?! Ти ж не любиш маму. Та і вона має іншого! Навіщо ця тягучка?

- Доню, справа не в цьому. Твоя мати може йти на усі чотири сторони. І я говорив їй що готовий все підписати, якщо вона привозитиме тебе до мене бодай двічі на рік! Я твій батько і хочу тебе бачити. Взяти участь в твоєму житті! Я вже й так стільки пропустив..

І якщо я думав що мала стане на мій бік, то мусив гірко обламатись, бо схоже я не врахував того, який вплив мала Ольга на доньку, весь той час що я був відсутній в її житті за час війни і полону..

- Але тато! Я не збираюсь двічі на рік їздити в Україну! Мені подобається Португалія! А на наступний рік я ще й в коледж вступаю - в мене за підготовками зовсім часу немає! А на канікулах я хочу відпочити з друзями, чи на море поїхати, а не їхати до тебе, й кукувати поруч з тобою в чотирьох стінах, тим паче в країні, де йде війна! Я звісно не відмовляюсь від тебе, але краще вже ти коли зможеш то до мене приїздитимеш на той день два! Тато, просто дай мамі розлучення, і не змушуй мене зараз їхати в країну де йде війна і де я можу так тупо загинути..