Розділ 35

Відповісти мені завадила тітка Олена яка несподівано увійшла до палати. Я спершу її навіть не впізнала, бо колись дуже гарна, трішки повненько жіночка, за роки що ми не бачились, зсохлась втричі. На ній, як і на Сергію були практично шкура і кості. Обличчя покривали безліч зморшок, наче жінці не шістдесят, а усі вісімдесят..

Побачивши мене біля ліжка Сергія, вона на мить завмерла, а тоді зі сльозами на очах кинулась до мене, буквально стаючи на коліна і ловлячи мої руки..

- Дякую! Дякую тобі дитинко.. - між схлипами стала шепотіти вона, поки до мене перебуваючої в шокованому ступорі, доходило що діється - Ти ж мені сина повернула.. він би там.. він би..

І вона знову знайшлася плачем..

- Ну що ви.. - я схилилась до неї, й почала за руки тягнути на себе, щоб підняти жінку з колін - Тьотю Олено, будь ласка, підійміться.. Ну хіба ж я могла інакше.. ми ж не чужі...

Жінка все продовжувала голосити, дякуючи мені через раз, навіть поривалася руки поцілувати, що вже зовсім мене вибило з себе, й я розпачливо подивилась на Сергія, щоб він втрутився й допоміг, та він схоже сам був вражений поведінкою матері, але вловивши мій погляд, теж потягнувся до неї рукою, й неголосно, але впевнено сказав:

- Мам, заспокойся. Дивись зовсім збентежила мою рятівницю, ще візьме втече зараз. І це я маю їй дякувати і руки цілувати...

Після його слів мені таки вдається підняти жінку на ноги, а вона схлипуючи, падає в обійми Сергія

- Я теж маю синку.. Ти не уявляєш скільки я на колінах в церкві вистояла, щоб лише Богородиця повернула тебе додому! І Олінька стала моїм янголом. Вона повернула мені тебе синку, мою кровиночку...

Вона повертає до мене своє заплакане обличчя, й зі сльозами на очах тремтячою рукою торкається мої пальців, й тихо шепоче:

- Дякую тобі доню..

В мене самої на очі сльози навертаються.. Все ж любов матері - це напевно найсильніше почуття на світі! І так, як може самовіддано може любити мати, навряд чи хтось ще може... Нехай сама я не відчувала тієї любові від своєї матері, але на щастя не у всіх так. Я це знаю по собі. Бо особисто я готова була б світ перевернути заради моєї Аліски. 

Мати Сергія спирається сідницями на його ліжко, й міцніше стискає мою руку, тож я не знаходжу нічого кращого, ніж наблизитись і обійняти її. Висловити тим самим підтримку і їй - впевнена, вона їй теж потрібна. Вона тремтливо стискає мене в обіймах знову схлипнувши, а я повернувши голову, ловлю на собі погляд шоколадних очей Сергія, в яких теж стоять сльози. Він ловить мою праву руку, спершу ледь стискаючи, а тоді тягне її до свого обличчя й розгорнувши, цілує внутрішню сторону моєї долоні, пробиваючи імпульсом до самих п'яток..

Я тягну руку на себе в спробі висмикнути, та Сергій не відпускає, а навпаки знову цілує мою розкриту долоню, а тоді треться об неї обличчям прикриваючи очі, ніби хоче загорнутися в неї. В мене від цього руху аж мурашки біжать шкірою, а тоді він підіймає на мене свої очі повні ніжності і невимовлених емоцій якими вони зараз переповнені, і я просто гублюсь, не знаючи як на це реагувати..

- То це правда... - тихо вимовляє тітка Олена яка відхилившись від мене, поперемінно дивиться то на сина, то на мене - Ти справді кохаєш її...

Я на мить завмираю вражена її словами, бо.. Ні.., ні це не може бути правдою, тому що.. ми ж.. ми ж і не були навіть разом! Між нами був лише один єдиний поцілунок і все! І хоча я сама тоді одразу відчувала до Сергія не простий потяг, а була закохана, та все ж... Стільки років минуло! І так, я пам'ятаю що нещодавно говорила Ольга, але для себе я це зрозуміла як звичайні ревнощі. Просто спосіб ображеної жінки боляче кольнути іншу, але те що каже зараз тітка Олена.. це ж... Немислимо!...

Я переводжу погляд на Сергія, в очах якого зараз туга і біль в перемішку з ніжністю і так, любов'ю...

Я якось дьоргано починаю заперечно хитати головою, злегка розтягуючи губи в напівістеричній посмішці..

- Н-ні, ні тьотю Олено, що ви. Ми просто друзі. Ми куми і не більше. Між нами ніколи нічого не було! 

Я вже здогадуюсь що скоріш за все, те що сказала мені в коридорі Ольга, вона налепетала й матері Сергія, намагаючись виставити себе в кращому світлі. Певно саме тому вона мені зранку і дзвонила..

- Я знаю дитинко, знаю - мати Сергія заспокійливо стискаю мою долоню - Я бачила як ти кохала свого чоловіка, і як ти за нього боролась і шукала весь цей час. Але я й бачила свого сина.. Бачила який нещасливий його шлюб.. Здогадувалась що щось не так, але ж я не знала.. - вона на мить замовкає переводячи погляд на сина, і в її очах на мить спалахує прозріння - То це через неї ти тоді, в той день коли Ольга приїхала з батьками і сказала що вагітна - ти відмовлявся від шлюбу саме через Оліньку, чи не так?

Сергій же своїми темними вирами дивиться лише на мене, і не відпускаючи мій погляд в якому світяться безліч почуттів, згідно киває, й говорить те, від чого моє серце на кілька секунд завмирає перестаючи битися..

- Так мамо. Оля вразила мене своїми неймовірними очима прямо в серце, одразу, з першої зустрічі. Я закохався в її голосі з першого звуку. Ще тоді я побачив яка вона неймовірна, і це почуття.. воно не минуло і досі...