Розділ 27

Я звісно розуміла що переїзд на нове постійне місце проживання потягне за собою купу нервів, але щоб стільки.. Спершу проблеми були в мене на роботі, адже будь я вчителем наприклад в звичайній школі, то це одне, але так як я вчитель фортепіано в приватній музичній школі, і діти записані конкретно в мій клас, до мене, то і розподілити їх між іншими трьома викладачами виявилось не так і просто. Довелось обдзвонювати дітей і їх батьків, щоб вони вибрали, до якого саме вчителя їх переводити, поки не знайдуть мені заміну. Та і самі мої колеги були не дуже в захваті, але так як причина в мене була досить поважна - скрипучи зубами, та й не маючи іншого виходу - погодились..

Зі школою Аліски було простіше, подзвонила класному керівнику, й на другий день прийшла, забрала її документи і характеристику. Та найбільша проблема стала в речах і самій квартирі.

От наче живеш собі, потихеньку докуповуєш різні речі, необхідні дрібниці, й наче нічого зайвого в помешканні немає, але по факту - виявилось що речей в нас стільки, що тут цілий камаз потрібен! І то ж не лише одяг, а ще й різні побутові дрібниці, такі як: посуд, дрібна кухонна і інша техніка. А ще взуття, постільна білизна, рушники, косметичні товари і різні милі серцю дрібниці. Це я ще нічого не говорю за кімнатні рослини, яких у мене теж було досить багато .. 

Найболючіше було складати свій одяг, і дивитьсь на ті полички, де лежали речі Макара.. Руки тягнулись взяти і його речі, адже ми завжди подорожували разом. На море. В Карпати, на відпочинок закордон.. Все це я завжди ділила з ним, і зараз збирати речі, не торкаючись його одягу.. Розуміти що його не буде поруч..

Я зі злістю стирала зі щік сльози, бо не час розклеюватись. Головне його знайти, і повернути додому! І все ж так. І все я чудово розумію, і налаштовую себе на краще, але на душі так важко, що вити хочеться...

Де він зараз? Аби ж тільки живим був! Макар.. мій коханий чоловік. Мій постійно усміхнений мужчина, який навчив мене вірити в себе. Досягати того що хочу. Який любив, підтримував і оберігав від усіх навколо. Який перший рвався боронити мене, нашу сім'ю, наш дім і нашу країну..

Але тепер моя черга. Тепер я маю зробити все від мене залежне, щоб знайти його і інших наших захисників, і повернути їх додому! Тому думати потрібно лише за це! І лише в такому ключі..

Коробки і сумки з нашими з Алісою речами росли в геометричній прогресії, і я просто не уявляла як це все має бути.. Як я переживу цей переїзд, але.. все ж таки все виявилось не так страшно як здавалось - не дарма ж кажуть що в страху очі великі.

Від Ростислава Романовича по нас з Алісою приїхали два хлопці на мінівені, погрузили все найнеобхідніше на перший час, а решту речей, те що поки що не є кардинально необхідним, Каріна мені надішле поштою, коли ми вже повністю влаштуємося на новому місці. На неї я залишила і ключі, щоб вона могла доглянути за квартирою, так, про всяк випадок, бо ж мало що може статись. А далі було майже сім годин дороги, і приїзд на нове місце, де нас на диво зустрів сам Войтович Захар Іванович, чим немало здивував. Сам особисто показав нашу кімнату на другому поверсі, провів по усій "квартирі", повідомив що в нас хороші сусіди - теж одинока жінка з дитиною, яка працює в одному зі мною офісі. Поки усі мої речі носили хлопці що нас сюди привезли, "просто Захар" як попросив його називати не на роботі Войтович, давав мені повну інструкцію де що знаходиться, і куди в якому випадку звертатись, до нього в тому числі, чим знову сильно мене здивував - бо ж з якого перепугу він так нами з Алісою опікується? Наврядчи його совість шкребе що він мого чоловіка і інших хлопців відправив туди, звідки вони не повернулись, тож якщо справа не в цьому, то в чому? Але цю думку я обдумати не встигла..

- Олю. - вивів мене з роздумів його голос - Я взяв на себе сміливість, приглянути і школу для твоєї доньки. За два квартали звідси є звичайна школа, і по дорозі на вашу нову роботу, є приватна школа-ліцей, з поглибленим вивченням іноземних мов. Її детектор моя знайома, і я зможу домовитись щоб твою Аліску прийняли туди без вступних іспитів.

- Вступні іспити? В школу? - мої брови й так вже були на макушці, бо Войтович виявляється ще й за Алісу подумав, а тут ще й це..

- Так, саме так. - посміхнувся Захар - В них, та й багатьох приватних школах, навіть ідучи в перший клас, діти складають екзамен по читанню, математиці і на логіку. А в деяких і з англійської..

М-да.. а навіщо тоді в школу взагалі йти, якщо до першого класу вже все маєш знати, та ще й екзамен здавати?

- Дякую за допомогу, я... - я якщо чесно розгублена повністю, і ще толком не прийшла до тями з цим переїздом і усім рештою, та і через самого Войтовича, що за якусь годину навалив мені купу інформації..  - Я запитаю Аліси, чого вона хоче, і повідомлю вам рішення найближчим часом. Просто переварити це все, й прийняти рішення прямо зараз, я поки що не здатна..

- Так, я все розумію. - співчутливо кивнув мені Захар і піднявся з місця, залишаючи на столі листок з номером телефону - Це мій особистий номер. Раптом що - телефонуй. І за два дні чекаю тебе в центрі.

З цими словами чоловік відкланявся, а я безсило опустилась на вузьке ліжко, й машинально стала ніжно гладить Алісу по нозі - вона перенасичена емоціями, і втомлена дорогою заснула на ліжку, а я..

А я відсторонено обводила очима одну велику кімнату, в якій окрім двох однакових ліжок, стола, двох крісел, і великої шафи купе більше нічого не було..  На стінах розклеєні ніжно фіолетові шпалери, на підлозі ще не затертий темно коричневий леноліум, і велике пластикове вікно, з якого відкривався вид на паркову зону. Досить гарно, я б навіть оцінила, якби все це було в іншій ситуації..

Наступні два дні теж пролетіли в загальній метушні: тепер вже розпаковка речей, обжитися на новому місці, оглянути околиці, і навіть спуститись в бомбосховище, яке виявилось буквально поруч на розі вулиць.

В школу Аліса захотіла в звичайну - я хочу бути як усі, а не за трьох метровим парканом - видала мені донька, коли ми зайшли на сайт школи, і виявилось, що вона розташована на закритій території якогось комплексу, і вхід лише через прохідну і купу охорони. Ну звичайна, так звичайна. Туди ми просто навідались і залишились повністю задоволеними і школою - з гарним ремонтом, світлими класами і повністю облаштованим бомбосховищем, так і привітним директором, і майбутньою приємною та доброю на вигляд класною керівничкою.