Розділ 20

Батько ще щось говорив, просив, а я ледве могла нормально, адекватно мислити..  

В голові билась одна думка - Ігор і Сергій попадуть на війну.. Їх можуть вбити.. Від однієї думки про це в середині все скручувалось від болю, тож я одразу відігнала від себе цю думку. Все буде добре. Все має бути добре.

- Донь, ти чуєш мене? Оль?!!

- Чую.. - батько вже мало не кричав в слухавку, адже я сиділа немов міхом прибита й не могла зібратись з думками щоб щось сказати.. - Я скажу Макару.. запитаю чи може він щось вдіяти..

- Дякую донь.. 

Я чую полегшення в голосі батька від моїх слів, і не знаючи більше що сказати, скидаю виклик. В душі зараз все стискається від тривоги, як за брата так і за Сергія. Щоб не зробив мені в минулому брат, як би до мене не відносився - я не бажала йому зла. Я розумію хвилювання батьків за нього, адже він не служив - батьки відкупили його, а тут на тобі..

А Сергій.. Думки про нього я постійно жену від себе. А коли ми бачимось на якихось дружніх зустрічах - я спілкуюсь з усіма окрім нього. Не ігнорую звісно, але й без необхідності не звертаюсь, адже досі відчуваю якесь збентеження і хвилювання лише від одного його погляду. Навіть з його дружиною, ми якось більш-менш знайшли спільну мову. Не друзі звісно, але після того як ми з Макаром одружились, то й ворожості я від неї більше не відчуваю. Вона наче заспокоїлась зрозумівши, що я більше не становлю їй загрози.. Єдине що добре - ми живемо далеко один від одного, тож і бачимось всього кілька разів на рік на свята. 

Але ось батько повідомив мені про те що Сергія забрали - а мені від однієї думки що з ним може щось статись, аж дихання спирає..

Розсіяно вожу туди-сюди коляску, коли Аліса починає вовтузитись в ній, й тим самим трохи відходжу від першого шоку й заціпеніння, щоб вже за мить відкрити чат переписки з Макаром, і написати йому повідомлення виклавши суть ситуації й прохання-питання батька - чи зможе він допомогти і щось вдіяти...

Я сама не дзвоню чоловіку - адже не знаю чи може він говорити. Чи має можливість взяти слухавку, адже саме в цей час він може робити комусь операцію, чи навіть просто лікувати когось, тож ми вже давно домовились - якщо щось термінове - я йому пишу, а він обов'язково відповість як тільки зможе.

Чекати доводиться досить довго. Минає більше трьох годин, коли мені нарешті приходить від нього повідомлення:

"Все буде добре. Наберу в вечері. Кохаю вас мої хороші"

Від цього повідомлення на душі стає світліше і тепліше. Не знаю чим зможе допомогти Сергію і Ігорю Макар, але точно знаю що в біді не залишить, і не помиляюсь, бо коли в вечері він мені дзвонить то каже:

- Я поговорив зі своїм капітаном, і після учебки він спробує забрати їх сюди до нас..

Я не знаю куди це - "сюди". Взагалі не знаю де Макар знаходиться, бо він не може нічого розповісти по телефону. А ще точно знаю що береже мене, й не хоче зайвий раз хвилювати, тому й постійно говорить мені:

- Ти не хвилюйтеся. Я в безпеці і все буде добре. І з ними теж все буде добре, от побачиш.

Він повторює мені це постійно. Немов мантру, чи молитву, аби тільки я не хвилювалась, і я сама намагаюсь в це вірити, й не думати про погане..

- Кохаю тебе!

- І я тебе! 

Так закінчується кожна наша розмова. Так проходить день за днем, які зливаються в тижні, а потім і в місяці напруженого, тривожного, щоденного очікування..

За цей час Сергій і Ігор дійсно опиняються поряд з Макаром. Що саме вони там роблять я не знаю, адже мені він нічого не говорить, і навіть Ольга яка дзвонила мені, й роздратовано скаржилась на Сергія який покинув її вдома з дитиною, хоч її батько і міг його витягнути, а він взяв і відмовився повернутись додому. От вона і дзвонила до мене, щоб дізнатись чим саме він там займається, і чому так мало до неї дзвонить і нічого їй не розповідає..

- Оль, я сама нічого не знаю. Макар мені теж нічого зайвого не розповідає - бо ж не можна!

- Та це просто треш якийсь! Я досі шокована що Сергій сам в воєнкомат пішов! Та ще й Ігоря з собою обманом потащив! От якого хріна він туди подався?! Вб'ють його! І що? Хтось йому за це дякую скаже?! А я що, вдовою залишусь! Придурок чортовий...

І стільки злості і обурення в її голосі, що я перші кілька секунд можу лише шоковано глипати очима, дивлячись в одну точку, й стискаючи в руках телефон. Те що Сергій сам, цілеспрямовано пішов в воєнкомат - сприймається для мене справжнім шоком.. А коли до мене повною мірою доходять Ольгині слова, і те як зневажливо вона відгукується про Сергія, і його участь в АТО - вже я не можу стримати обурення!

- Що ти таке говориш! Ти хоч сама чуєш що ти мелеш?!