Розділ 16

Серпень 2011 рік 

Ольга 

Так незвично знову бути тут. В місті в якому я виросла. Яке раніше вважала своїм домом, але яке викреслила зі свого життя і не була більше року, а тепер от я знову тут..

Я не відступила від своїх слів і обірвала усі зв'язки з матір'ю і братом. Навіть номер телефону змінила, бо після того як вони дізнались що батько віддав мені документи на квартиру, стали дзвонити, а так я не збиралась з ними розмовляти, то почали писали мені різну гидоту, обзивати різними словами і вимагати повернути їм у власність квартиру - мовляв я на неї не заслуговую.. Тож змінити номер було простіше і легше для моєї нервової системи.. Тепер мій номер має лише батько, який раз-два на місяць сам мені телефонує..

Я вже закінчила навчання в коледжі, й так як і планувала - поступила одразу на третій курс університету на заочне відділення, а сама вийшла на роботу - вчителем фортепіано і сольфеджіо і вже набрала групу діток на вересень.

Взагалі весь минулий рік став для мене практично найщасливішим за усі мої дев'ятнадцять років - а все завдяки Макару! Він як і обіцяв - вже за місяць перевівся в частину, в Кам'янець-Подільському, й ми почали зустрічатися. Йому як молодому офіцеру дали можливість безкоштовно жити на квартирі, а не в казармі, і він після кількох місяців зустрічань, таки вмовив мене переїхати з гуртожитку до нього - й ми стали жити разом. 

Я дуже хвилювалась - як це все буде! Адже одне діло зустрічатись вечорами, проводити разом вихідні, і зовсім інша справа жити разом, але.. це ж Макар! Його харизмі не можливо не піддатись, а з ним самим неможливо засумувати, та і взагалі він виявився дуже ніжним, люблячим і терплячим чоловіком. Підтримував мене постійно, смішив, дарував те незнане відчуття захищеності, а ще, кохав, як і я його..

Це не було те палке, бурхливо-пристрастне почуття що описують в книгах і знімають в фільмах. Наше кохання було ніжним і глибоким. Від нього не зносило голову, а навпаки, в надійних обіймах Макара я відчувала себе затишно, наче загорнута в теплий плед, і сама віддавала йому усі свої нерозтрачені почуття любові і ніжності..

А на нашу першу річницю знайомства, Макар зробив мені пропозицію - став на одне коліно просто посеред парку, й на очах в купи народу що гуляли поряд - попросив моєї руки..

І от вчора ми приїхали до нас в містечко, і Макар познайомив мене зі своєю мамою - Людмилою. Я хвилювалась капець як, але вона виявилась на диво милою і доброю жінко п'ятдесяти років. Низенька, кругленька, в хустинці - дуже побожна жіночка, яка щонеділі ходить до церкви.

Прийняла вона нас дуже тепло, і здається мною залишилась задоволена - може хоч з мамою-свекрухою мені пощастить.. 

Макар раз на місяць-півтора їздив до неї на кілька днів щоб провідати. Він і мене просив поїхати з ним - та я не хотіла поспішати, та і їхати в це місто не хотілось, але ми тепер заручені, і не приїхати я вже просто не могла. Та й окрім знайомства з його мамою, друг Макара що тут живе, запросив його бути хресним батьком його доньці, тож..

- Ти готова кохана? 

- Так, звісно.

Відвернувшись від вікна й посміхнувшись Макару, я підхопила свою сумочку, й вклала свою долоню в його..

- Ти в мене така красуня! - відступивши на крок Макар обвів мене гарячим поглядом з ніг до голови - Доведеться мені весь вечір від тебе чоловіків відганяти!

- Мені нікого окрім тебе не потрібно! 

Щиро посміхнувшись коханому, й отримавши ніжний поцілунок від нього, ми підхопивши подарунок , поспішили на вихід з будинку, де нас вже чекало таксі.

Самі христини і гуляння мають відбутись в кафе-ресторані "Сакура" - одне з самих дорогих і гарних кафе нашого міста, тож одягнені ми відповідно - я в ніжно блакитній сукні до  підлоги, з відкритими плечима, й розрізом на правій нозі. Макар, в чорному костюмі і блакитній сорочці - тож виглядаємо ми дуже гармонійно! Та все ж я дуже хвилююсь! Адже це вперше Макар познайомить мене зі своїми друзями дитинства, та і я хвилююсь чи не буде між ними якихось моїх знайомих.. Не те щоб я їх боялась, але скоріш за все тоді мені не уникнути питань про батьків і брата..

І знову ж таки друзі Макара полюбому будуть мене оцінювати - хоч він і рідко тепер з ними спілкується, адже живе і працює в Кам'янець-Подільському, та все ж.. його он навіть кумом покликали бути..

- Не хвилюйся ти так! 

Макар легенько стис мою долоню, й пригорнув до себе, залишивши невагомий поцілунок на моїй скроні..

- Це ж твої друзі. Я їх нікого не знаю, тому й хвилююсь..

- Все буде добре, от побачиш!

Пославши мені заспокійливу посмішку, Макар звернувся до водія з проханням зупинитись біля квіткового магазину, щоб купити букет.

Я з автівки виходити не стала, залишившись чекати його в салоні, й намагаючись заспокоїти розбурхані емоції, й подавити якесь тривожне передчуття - наче має щось статись.. Може я дійсно просто хвилююсь? Чи когось знайомого там побачу? Але що з того? Я нікому нічого не винна. Та і в мене Макар є, який я знаю на сто відсотків захистить мене раптом що! 

За п'ятнадцять хвилин я вже під руку з моїм коханим, заходила до холу ресторану звідки долинала приємна музика. Людей зібралось дійсно багато, і поки я розглядала красиво прикрашений зал ресторану, Макар підвів нас до компанії молодих чоловіків і жінок

- Усім привіт! - голосно привітався Макар, й став обійматись й потискати руки чоловікам, й цілувати дівчат в щічки - Знайомтесь, моя кохана наречена Ольга!

На мене й так вже усі вони звернули увагу, а після такого представлення - так взагалі, але усі посміхались і щиро вітали нас з Макарони як пару, а я нарешті відчувши приємну атмосферу трішки розслабилась, й хвилювалась лише як би не забути як кого звати!

- А де ж наш щасливий татусь?!

- Поїхав отця Миколу привезти, бо Оля не захотіла в церкві стояти, тож хрещення проведуть тут в окремому залі - відповіла Марина, одна з дівчат з якими я щойно познайомилась