Розділ 15

Не пам'ятаю коли мені було востаннє так добре як сьогодні в вечері. Макар зробив наше побачення просто неймовірним! Він приніс із собою фрукти і цукерки. Навіть келихи, а замість вина - виноградний сік. Все це він самостійно розклав по пластикових тарілках і поставив по центру мого ліжка, а ми сіли по його краям один навпроти одного і просто розмовляли про все на світі! Про улюблені фільми, музику, книги, навчання, наші мрії і сподівання. Макар смішив мене своїми історіями з дитинства, і поряд з ним було настільки спокійно і затишно, що я просто почала провалюватись в сон. 

Побачивши це, Макар примружився й невдоволено цокнув язиком..

- Ну от.. здається я втрачаю хватку! Ще дівчата жодного разу не засинали на побаченні зі мною..

Не засміятись було просто неможливо..

Макар самостійно прибрав все з мого ліжка, зібрав сміття і посуд в пакет й виставив все це добро на вікно, після чого схилившись до мене, залишив на губах солодкий поцілунок і взяв з мене обіцянку на завтра, про ще одне побачення.

Спригнувши з вікна на землю, він послав мені повітряний поцілунок і зник в темряві, а я закривши вікно, сміючись впала на ліжко - яке в мене цікаве перше побачення вийшло.. Цікаво, в когось ще таке було?

На цій думці я і провалилась в сон.

 Ранок почався з обходу лікарів, здачі аналізів і сніданку. В палаті я була одна, відволіктись було ні на що, і тугі, важкі думки про родину знову мене накрили з головою. Як мені далі бути? Чи пробачу я матері і брату? Батьку..

Останній з'явився в обідню перерву з папкою документів, й привітавшись сів поряд мене на стільчик.

- Доню, ось.. - він простягнув мені парку з файлами, й я здивовано її відкрила, не уявляючи що побачу в середині - Тут заповіт твоєї бабусі і право власності, а також документи на квартиру. Вона твоя, і належить тобі.

- А.. але ж там живуть квартиранти..

Я була просто ошелешена й навіть не знала як мені реагувати на це. Ні я розумію що по заповіту квартира моя, але думала що мені доведеться мало не з боєм вибивати ці документи в матері, якщо це взагалі б щось дало, а тут батько сам мені їх приніс і вручив..

- І нехай там і залишаються! Принаймні поки що - відповів тато - Я в них сьогодні був, тепер плату за квартиру вони будуть скидати тобі на картку, тож ти можеш не хвилюватись що в тебе не буде грошей, та і я по мірі змоги буду щомісяця підкидати, тож не хвилюйся бодай за це.

Схоже в мене сьогодні ранок потрясінь, хоч і приємних, та все ж..

- І як м..мама на це погодилась?..

- А вона й не знає. - підтиснувши губи відповів батько - Але ти за це не хвилюйся, я з нею сам розберусь. Досить їй вже всю жовч на тобі зганяти..

Батько вже давно пішов, а я лежала на ліжку наче міхом прибита - не очікувала я такого.. Взагалі.. Схоже хоч батько до мене дійсно не байдужий, а мати.. як би боляче і гірко мені не було від її жорстоких слів і байдужості - та навіть таку я її люблю і пробачу. Проте якщо я так їй заважаю, настільки нелюба - то і повертатись додому, чи шукати зустрічі не буду. Вона ясно дала зрозуміти що не хоче мене навіть бачити, та і я незважаючи на біль і гіркоту від її слів, цього більше не бажаю. Як і бачити Ігоря. Тож, так тому і бути.

Завдяки батьку і покійній бабусі, я тепер матиму гроші на життя, отож на найближчий рік який мені ще вчитись план я маю, а далі буде видно..

На вечірній обхід лікар задоволено мене оглянула, й сказала що зранку мене випишуть, отож я встигну до першої години на потяг назад до Кам'янець-Подільського, що тепер стане мені домом до закінчення навчання, а далі.. про це я подумаю пізніше.. Я навіть зраділа що нарешті поїду, і лише коли в моє вікно постукали, а під ним я побачила широку посмішку Макара, що знову стояв з квітами і пакетом чогось в мене під вікном - я зрозуміла що він же залишиться тут, тож схоже в нас сьогодні буде друге й останнє побачення...

Від розуміння цього я навіть посмішку з себе вичавити не змогла, так прикро стало що навіть з ним я разом бути не можу...

Макар за кілька секунд опинився на підвіконні, й взявши в долоні моє обличчя стривожено заглянув в очі:

- Що таке? Що сталось дівчинко моя?

Від того хвилювання і тепла за мене, що йшли від цього неймовірного хлопця, в мене сльози на очах зібрались і грудка горло стисла.. Я глибоко вдихнула, й похитавши головою ледь продерла горло, щоб тихо вимовити:

- Нічого не сталось.. Просто, я завтра вже їду..

- Ху-ух.. я вже думав щось дійсно сталось! - коротко поцілувавши мене в губи, Макар широко, задоволено посміхнувся, і взявся виймати й розкладати по тарілках чіпси, сушені кальмари, фрукти і цукерки.. З рюкзака що вісів в нього на плечах дістав ноутбук, на якому вже стояв на паузі завантажений фільм..

Ні, я звісно різного могла очікувати від своїх слів, але такого.. наче нічого не сталось і все нормально.. Наче.. наче це все неважлива дурниця.. Нече йому всерівно що ми більше не побачимось.. що я не важлива..

Хоча.. а чого я чекала після одного дня знайомств і одного побачення? Що цей неймовірний красень хлопець, запалає до мене коханням? Схоже я ще досі наївно вірю в казки.. Дурна я і є.. Сама ж до хлопця нічого окрім симпатії поки не відчуваю, зате хочу щоб він відчував щось більше..

- Ну і що ти вже собі таке похмуре надумала?

За цими своїми думками я навіть не помітила як Макар опинився переді мною, й поклавши одну руку на мою талію притягнув мене до себе, а пальцями  іншої ніжно розгладив похмуру складку на моєму чолі, й з ніжністю дивився на мене. І от що йому сказати? Що я встигла надумати і накрутити в собі в голові Бог знає чого? Він же мені нічого не обіцяв, та і не було між нами нічого окрім кількох поцілунків..

- Вибач - я таки вичавила з себе посмішку - Задумалась просто..

- Тобі шкода що ти поїдеш і ми більше не побачимось? - примружившись, і наче затримавши подих запитав в мене Макар..

Брехати не хотілось, та й сенс в цьому? Я ще вчора йому розповіла де навчаюсь і що мені ще мінімум рік вчитись, тож я лише згідно кивнула, від чого хлопець знову широко посміхнувся..