Розділ 14

Ольга 

Не знаю що сказати.. що думати.. вся ця ситуація схожа на якийсь сюр... 

В голові одразу клацає питання - а чи не навмисно все саме так було підлаштоване? Чи взагалі вагітною була ця його дівчина, чи... 

Але спитати це в Сергія не наважуюсь, йому й так дуже "добре", і певна він і сам про це думав..

Як же це все гидко! Ігор.. ну якого біса брат вліз між нами? Своєю брехнею він можна сказати скалічив життя Сергія і зіпсував моє..

Я бачу що подобаюсь Сергію, як і він мені, але все рівно він залишається одруженим чоловіком. Живе разом зі своєю дружиною..

Мені стає боляче від цих думок. Неприємне дряпаюче відчуття зароджується в грудях і осідає гидким осадом на язиці - в нього є дружина. Жінка з якою він.. живе, а тут я думаю про те що хотіла б бути з ним. Щоб він був лише мій. Тільки от так не можна. Я не влізатиму в чужу родину, навіть якщо там від тієї родини лише назва. Я в будь-якому разі не хочу бути причиною її розпаду. 

Так, можливо я ідеалістка - проте моя совість не дає мені морального права зараз хотіти Сергія. От якби він був вільний.. а так..

Мені звісно приємно що він хоче щоб я була поруч. Приємно розуміти що я йому подобаюсь, але якщо він не вільний, для чого я буду тут? Щоб здалеку облизуватись на нього? Рано чи пізно піддатись і...

- Сергію, в мене немає причин залишатись тут. Я не хочу бачити ні Ігоря, ні матір, та й немає де мені тут бути. - він одразу хоче заперечити, та я виставляю долоню в перед - зупиняючи - Будь ласка, дослухай. Ти подобаєшся мені. Дуже, і я.. - я прикриваю очі від тих відчуттів що зараз бушують в середині - Поки ти одружений, я не буду поряд. Просто не зможу. Я хочу спокійного щасливого життя, а не, бути ким? Коханкою? Зустрічатись потайки і приймати тебе після дружини? Ні Сергію, я так не зможу, тому краще нам взагалі не бачитись...

Весь час поки я говорила, я бачила як горіли очі Сергія. Як він намагався щось сказати, заперечити. А коли я закінчила він підірвався з крісла, й немов загнаний звір став метатись по палаті.. 

- Оль я.. - зупинившись, і заривши пальці в своє волосся, він поглянув на мене з відчаєм - Я б ніколи не образив тебе такою пропозицією - бути лише коханкою. Не зміг би.. Але і її я не можу покинути. Її батько ясно дав зрозуміти що якщо я це зроблю - мої батьки опиняться без роботи. Він тримає під собою пів міста, і якщо захоче - ні моїм батькам, ні Наталі не знайдеться тут місця - бо ніхто не попре проти Снігура. Але я намагаюсь знайти вихід, а саме зробити все, щоб Ольга сама захотіла мене покинути! Якщо ти зачекаєш, можливо я..

- Ні. - я заперечно похитала головою - Я не буду чекати невідомо скільки і невідомо чого. І навіть якщо в тебе вдасться задумане, то твоя дружина має покинути тебе сама, тому що хоче, а інакше, якщо вона буде злою на тебе, на нас, що втримає її від прохання до батька покарати тебе, твоїх батьків, а заодно і мене? Ти напевно не уявляєш на що здатна закохана, скривджена і зраджена жінка. А тому я не влізатиму поміж вас поки ви подружжя. А якщо що.. то думаю ти сам мене знайдеш...

Я не хотіла говорити Сергію, що дуже навряд чи в нього щось вийде. Те як дивилась на нього його дружина.. не відпустить вона його. Не дасть піти.. він і сам це знає..

- Оль.. - Сергій знову підійшов до ліжка і взявши мою руку в свою легенько її стис - Я дуже шкодую що все сталось саме так.. Розумію твої почуття і приймаю твоє бачення, тільки.. Пообіцяй мені, якщо буде важко, якщо тобі буде потрібна допомога - звернись до мене. Попроси. Я допоможу усім чим зможу!

Після того як Сергій пішов, я лежала наче вичавлений лимон. В голові гуло наче в вулику, а в душі була пустеля.. 

Я вже не плакала, просто лежала втупившись в стелю з думкою - чому доля мене так не любить?

Мати ніколи не хотіла. Брат ненавидить. Батько.. навіть не знаю які почуття до мене має. І навіть перший хлопець, що так запав в душу - не може бути мій.. Ще зранку я ревіла жаліючи себе, а зараз в душі була суха пустеля, і усі почуття сипались мов пісок крізь пальці - наче і я сама в душі висохла..

Десь за годину навідався батько, приніс фруктів і цукерок. Просив не хвилюватись ні про що, що він усе вирішить, а тоді поцілував мене в скроню й пішов.

Десь пісоя шостої на вечірній обхід прийшов лікар, оглянув мене й дозволив вставати, чим я одразу скористалась щоб сходити в душ і змити з себе весь цей і вчорашній день.

Повернувшись в палату я сіла на підвіконня й дивлячись на захід сонця думала про те що мені дійсно потрібно залишити все це позаду. Жити і навчатись я ще більше ніж рік буду в гуртожитку. Навіть без підтримки батьків, мені вже вісімнадцять, отже я вже можу вийти на якусь вечірню роботу, щоб поєднувати з навчанням, бо на стипендію сильно не розженешся. А по закінченні коледжу, я можу почати працювати за фахом, а в університет вступлю на заочне. Загалом я не пропаду. Просто не дам собі пропасти.

За усіма цими думками, я не одразу побачила рух біля вікна, а потім мало з підвіконня не звалилась, коли поряд нього виник якийсь чоловік. Ледь не закричала від переляку коли він до вікна наблизився, але на дворі ще трохи видно було, тож не побачити білозубу посмішку було неможливо..

Ото вже! 

Перевівши подих, я таки відчинила стулку вікна:

- Ти мене вчора не розїхав, то сьогодні вирішив перелякати на смерть? - запитала я в Макара притискаючи руку до серця яке ще калатало як скажене

- Нічого подібного крихітко! Ти мені обіцяла побачення! - широко посміхаючись він простягнув мені спершу букет тюльпанів - чим невимовно приємно вразив! Потім був великий пакет з невідомо чим, а тоді - Відійди будь ласка - попросив він і за кілька секунд вже припинився в мене на підвіконні...

- А.. а в двері увійти? Ні, не можна?

Я все ще шоковано дивилась на усміхненого хлопця, який відібравши в мене пакет і квіти, взяв мене за руки

- Мене не пустили, сказали години відвідування закінчились. Але хіба я міг так просто здатись?