Розділ 12

Це прохання на кілька секунд просто вибило з мене дихання.. Мені не вірилось... Не вірилось що такий гарний і веселий на вигляд хлопець як Макар, дійсно таке говорить! Пропонує мені сходити з ним на побачення...

Ні я звісно не страшко, в мене здорова самооцінка, тож я вважаю себе досить таки гарненькою, але все ж простою дівчиною.. А такі красунчики як Макар завжди користуються небувалим попитом у дівчат, та і наявність автомобіля йде йому в плюс, і взагалі він старший і...

- Що ти маленька, чому так задумалась? - Макар так ніжно дивився на мене зараз, що мої щоки самі по собі стали червоніти. Мені бентежно було від його уваги, а ще...

- Просто.. в нас певно не вийде сходити.. на побачення... - відповіла я стиха, адже як би мені цього не хотілось, та то певно не з моїм щастям.. і від цього усвідомлення зробилось гірко, і я відвела погляд до вікна..

- Гей красуне - Макар схоже здаватись так просто не збирався. Він обережно пальцями повернув моє обличчя знову до себе й запитально заглянув в мої очі - Чому? Скажи мені чому, і ми разом щось вигадаємо?

Він так дивився.. Так ніжно посміхався.. бляха та перед таким хлопцем жодна дівчина не встоїть.. Він точно знає як діє на дівчат, а тому в нього певно від них відбою немає! А він тут до мене посміхається.. цілує.. на побачення кличе... І мені б хотілось! Дуже! Та наврядчи між нами може щось бути по тій причині що:

- Все просто.. - як не хотіла себе стримати, та все ж в моєму голосі відчувався смуток - Я застрягла в лікарні на два дні, а потім, я одразу поїду на навчання. Тож.. в нас просто не буде можливості кудись піти.

Макар спохмурнівши, відпустив моє підборіддя й став задумливо дивитися у вікно. Я ж лише сумно посміхнулась - дивно до мене відноситься доля,  тільки-но щось дає - одразу ж забирає. Дражниця зі мною в дам - не дам..

Мені сподобався Макар. Не настільки як Сергій - все ж вони добряче відрізнялись один від одного, але схоже я не можу бути ні з одиним, ні з іншим.. 

Мені потрібно повертатись на навчання. Я вже сьогодні мала б виїхати, але через все що сталось - випишуть мене лише післязавтра вранці. Потрібно ще не забути, подзвонити до куратора й повідомити що я в лікарні, і на навчанні зможу з'явитися лише в середу.

Та і немає мені більше куди подітися.. До батьків я не повернуся. І навіть наявність квартири що залишила мені у спадок бабуся не врятує - бо там вже який рік живуть люди. Не вижену ж я їх звідти! Та і що мені це дасть? Навіть якщо я і видеру в матері документи на цю квартиру і вижену звідти людей - а платити за неї я чим буду? Квартплату і комунальні платежі ніхто не відміняв. Та і не хочу я тут бути - мені навчатись потрібно..

- Про що так замислилась?

Макар знову з посмішкою мене розглядав, а я дійсно так замислилась, що навіть забула що він поруч.. Ох.. незручно вийшло. Я збентежено посміхнулась, і хоч і не збиралась, а правдиві слова самі з губ зірвались:

- Про те як маю жити далі..

- Ого.. - хлопець здивовано подивився на мене, явно щось обдумуючи - Ти так говориш, наче в тебе вагон проблем, а ти залишилась сама одна на світі...

Все саме так і було, тому від його слів я підтисла губи, й відвернувшись від Макара стала часто моргати щоб стримати підступаючи сльози..

- Гей, ти чого.. - цього разу в голосі Макара вже не було посмішки, лише тривога! Він знову обережно повернув мою голову до себе - Ну, маленька, я щось не те сказав?..

- Та ні.. - мій голос звучав приглушено - Ти сказав все вірно, бо так приблизно і є..

Хлопець з хвилину нахмурено мовчав, вдивляючись в моє обличчя, а тоді ніжно пригорнув мене до себе цілуючи в скроню, й тихо промовив:

- Я не знаю що в тебе сталось мала, і тиснути й випитувати зараз не буду - якщо захочеш, розповіси. Але.. - Макар відхилився від мене лише на трохи, щоб мати змогу поглянути в мої очі - Я просто наполягаю на тому щоб ти сказала як тебе звати! А то що це таке? Я назвався! Навіть поцілувати тебе встиг і на побачення покликати, а ти навіть як звати тебе не сказала!

От як в нього так виходить?! Я тут ледве стримувала себе щоб не розридатись, а вже знову сміюсь. Все таки він класний хлопець!

- Оля. Мене звати Оля..

- Ну нарешті! - вдавано обурено промовив хлопець, чим знову викликав посмішку на моєму обличчі.. - Взагалі-то я ще вчора дізнався що ти Оля, коли я вже швидку викликав, твій батько біля автомобіля опинився і.. ну загалом я почув що ти Оля, але все ж хотів по справжньому з тобою познайомитись!

Це було приємно. Навіть дуже. Як і те що батько таки побіг за мною.. Схоже я всетаки дійсно йому хоч трохи не байдужа..

- Так що Оль? - Макар знову поглянув на мене запитально припіднявши брови - Я так і не почув відповіді! На побачення ти зі мною сходиш?

- Так.. я ж тут і. .

Та Макар не дав мені договорити..

- Ти мені лише скажи - ти згодна? Хотіла б? 

- Ну так. Але ж..

Та Макар не збирався нічого більше слухати, а лише задоволено посміхнувся й знову мене коротко, але палко поцілував.

- Чудово! Тоді чекай на мене в вечері!

Я навіть не встигла щось відповісти, як хлопець знову мене поцілував, а тоді швидко підвівся, нагадав що прийде ввечері і пішов..

На моїх губах блукала посмішка... Було дуже приємно і бентежно, і гаряче.. Якось і не вірилось що ось так випадково все вийшло. Що я заледве не загинула під колесами його автомобіля, а тепер він гукає мене на побачення.. Макар дуже красивий, а ще щирий і веселий і пре як танк... Від його присутності, підбадьорливих слів, обіймів і поцілунків, навіть на душі якось легше ставало, і навіть гнітючі думки про брата і матір хоч і боліли в душі, але я тепер хоч мала на що, чи точніше на кого, хоч трішки переключитись..

За усіма роздумами голова знову розболілась, медсестра що заходила дала мені пігулку і я заснула, а прокинувшись, скоріше відчула ніж побачила, що біля мене хтось сидить..

Серце чомусь збилось з ритму. Відкривши очі, я обережно повернула голову, очікуючи побачити батька, чи Макара, але ніяк не очікувала побачити стривожені очі Сергія..