Розділ 11

Ольга 

Зі сну мене вирвав стривожений голос батька:

- З нею точно буде все добре?

- Так. Ваша донька можна сказати в сорочці народилась - відповів йому незнайомий жіночий голос...

Я силилась відкрити очі, але голова так розколювалась і гула, наче в неї рій бджіл поселили. В мене від напруження навіть стогін з губ зірвався, та очі я все ж відкрила..

- Доню, як ти? Як почуваєшся?! - така непідробна тривога в голосі батька мене просто вразила. Він ніколи в житті так зі мною не розмовляв..

Поки я намагалась сфокусувати погляд, відчула його руку, що стискала мою долоню. А ще біль в плечі і печіння на лівій сідниці і бедрі..

Я виявила себе в білій палаті, поруч батько і незнайома лікарка. Я в лікарні? Але чому?.. 

Як тільки я подумки задала собі це питання, спогади накрили мене хвилею. Вчорашній день, Сергій на мої колінах, Ігор.. батьки.. Мамині жорстокі слова... Я пішла з дому, і схоже попала під машину..

Горло знову задушило спазмом, а з очей потекли сльози 

- Ну-ну, вже все гаразд - звернулась до мене лікарка, й стала світити в очі маленьким ліхтариком - Мені потрібно вас оглянути, можете відповісти на кілька питань?! Як почуваєтесь? Де відчуваєте біль..

Мені довелось кілька разів глибоко вдихнути, щоб стримати ті усі емоції що бурлили зараз в мене в середині і заспокоїтись, щоб мати змогу щось відповідати лікарю. Вона одне за одним задавала мені питання, а потім з посмішкою кивнула:

- Дуже добре. Ти дівчинко в сорочці народилась! Добре що водій за кермом тверезий був, реакція в нього хороша, і він тебе лише боком зачепив! Тож в тебе лише струс середньої важкості і забій лівої сторони. Два дні в нас ще полежиш, а після й додому випишемо! Вставати тобі поки сьогодні не можна - бо буде дуже крутитись голова і нудитиме..

Лікар продовжувала давати настови що робити, що приймати, а я намагалась запам'ятати, й лише чекала щоб усі пішли, й залишили мене на самоті, особливо батько, який досі тримав мене за руку - тільки для чого? Картинку перед людьми зробити? Аж нудить від цього!

Я спробувала забрати свою руку, та батько тримав міцно, хоч і не боляче, але забрати руку не дав.. Як тільки лікарка вийшла, я закрила очі, не бажаючи на нього навіть дивитись..

- Доню.. Оль, поглянь на мене - і стільки болю було в його голосі, що мене просто рвати почало з середини і сльози самі потекли з очей - Маленька моя, пробач мені.. Я знаю що не заслужив, але.. Я ігнорував тебе не тому що не люблю, а щоб твоя мати з братом ще більше тебе не допікали. Так Валя не хотіла тебе, зате сильно хотів я. І твоя покійна бабуся - душі в тобі нечаяла, але нажаль не прожила довго.. І квартиру свою, ту що в центрі вона перед смертю на тебе переписала! - я аж голову до батька повернула, здивована почутим. Я вперше чую що та квартира моя.. Батьки здають її в оренду скільки я себе пам'ятаю - Ми з твоєю матір'ю навіть не знали нічого, а коли Валя дізналась, з тих пір й стала ще більш не любити тебе, адже хотіла щоб квартира та Ігорю дісталась..

Я слухала це все, й досі не могла повірити що це все насправді.. Мати.. її відношення до мене.. Брат, що терпіти мене не міг.. Батько.. його вічний ігнор, і поступливість в усьому матері.. Що це, така любов? Чи просто слабкий характер? 

- Я знаю що дуже завинив перед тобою, але дуже сподіваюсь що ти мені вибачиш.. - я підняла очі на батька, в погляді якого світилось каяття і провина, і чесно, не найшлася що сказати.. Занадто боляче було в середині..

- Я прийду в вечері добре? А ти поки відпочинь..

Залишивши обережний поцілунок на моїй скроні, батько вийшов, залишивши мене нарешті одну..

В душі зіяла пустка, наче з мене вирвали шматок чогось важливого, залишивши величезну холодну кровоточиву рану.. Не скажу що після слів батька мені стало легше і я його пробачила, але від розуміння того що йому я хоч трішки важлива, дійсно ставало бодай трішки тепліше в середині..

Думки вже бігли вперед, спливали в пам'яті жорстокі слова матері і брата, від чого з очей текли сльози від болю і образи, а ще зріла злість і рішучість. 

Ні, я не відмовлюсь від своїх слів, і в батьківський дім більше не повернусь. І бачити матір і брата більше не бажаю. А батько.. Не знаю.. не знаю як краще вчинити, але після його слів, так просто викреслити його зі свого життя я навряд чи зможу..

В двері палати постукали, а за мить вони відчинилися і на порозі з'явився хлопець років двадцяти трьох.. Світло русе хвилясте волосся, високий лоб, красиві сині очі, які дивились з посмішкою. Рівний ніс, пухкі як в дівчини губи. Високий з гарною мужньою фігурою. Побачивши мене він широко посміхнувся, оголюючи ряд білих зубів. Капець який гарний..

Тільки от хто це?.. і чи до мене?

Не встигла я це запитати, як він увійшов в палату, пересікши її в кілька широких кроків і сів поруч мене на крісло..

- Ну привіт камікадзе! Як почуваєшся?

- А.. а ти... Ви.. - я геть розгубилась.. 

- Давай на ти! Гаразд? Я Макар! Це під мою автівку ти кинулась. Перелякала мене капець як! Чуть не посивів раніше часу! Добре що реакція в мене відмінна, а то б непереливки було і тобі, і мені...

Ого.. тепер мені вже дійшло хто це, і стало дуже незручно. Я відчула як сором заливає мені обличчя і відвела погляд. Капець я вчудила.. мало того що сама ледь не загинула, так ще й хлопця цього як могла підставити.... Все ж могло бути набагато, набагато гірше..

- Я.. пробач.. - ледь вичавила я з себе, бо від однієї думки що я вчора могла ось так померти, як бажав мені Ігор , аж нудота під горло підперла..

- Гей, гей маленька, ну ти чого! - Макар тут же підсунувся до мене ближче, однією рукою вхопивши мою руку і стиснув в підтримці, а іншою повернув мою голову до себе, й почав стирати доріжки від сліз - Не плач, будь ласка! Все ж обійшлося! Все добре!

І так він це лагідно говорив, що сльози ще більше текти стали. Ну от чому? Чому чужі люди ставляться до мене краще, ніж рідна мати з братом?.. Враз стало себе настільки шкода, що я не змогла стриматись і ще дужче розплакась..