Розділ 4

Червень 2009

Ольга 

Нарешті літо! 

В нас в коледжі вже закінчились пари і почався час сесій. Куча заліків, екзаменів, відкритих виступів. 

Я знову приїхала до батьків щоб взяти свій літній одяг, адже на дворі жарко капець! А ще я мала повідомити батькам що на літо залишусь в Кам'янець-Подільському, бо знайшла там підробіток - офіціантом в новій піцерії. Гуртожиток в мене оплачений на рік, в кімнати нікого на літо не заселяють, отже жити в мене є де, так ще й підзаробити зможу, і тут в них сидіти не доведеться!

Мати на цю новину лише хмикнула й сказала:

- Гроші давати не будемо. Раз підеш на роботу, отже й заробиш собі і на їжу і на одяг.

Я на таку її репліку лише глибоко вдихнула стримуючи свої емоції, і згідно кивнула.

Батько взагалі нічого не говорив, лише подивився якось винувато, але швидко прибрав цей погляд з очей і відвернувся до газети яку тримав в руках..

Ну що ж - не заборонили і то добре.

Я швидко зібрала свої літні речі в сумку, попрощалась з батьками і пішла на маршрутку. До потяга ще майже три години, але мені потрібно ще попасти на ринок - купити спідницю до колін, бо мій викладач з диригування сказав що інакше на залік зі свого предмету не допустить. Він взагалі цікавий чоловік. Йому майже сімдесят, але одягається виключно в костюми, слідкує за своєю зовнішністю і навіть манікюр робить! А ще має купу принципів, один з яких - дівчата мають бути одягнені в білі блузки і спідницю до колін, а чоловіки в костюми.

Звісно з важкою сумкою ходити по ринку те ще задоволення, але  на моє щастя, на ринку працює Наталя, продає чоловічі футболки і нижню білизну - саме там з нею мій брат і познайомився. Тож приїхавши на ринок, я першим ділом іду до її палатки, щоб залишити в неї сумку, щоб вже з вільними руками піти обирати собі спідницю.

Я підходжу до її палатки і бачу що вона саме подає комусь за ширмою чорну футболку для примірки. Поруч стоїть гарна доглянута жінка років сорока, що одразу звернула на мене увагу, а тоді до мене обертається і Наталя, й одразу посміхається.

- Привіт Оль.

- Привіт Наталь, можна в тебе сумку на пів годинки залишити?

Не хочу їй заважати працювати, тож одразу запитую чи пригляне за сумкою.

- Звісно, став сюди - вона мені показує на місце під столиком з білизною, і одразу вказує на жінку що прискіпливо мене розглядає - Доречі познайомся, це моя мама Олена, а це Оля, сестра Ігоря.

В цей момент шторка за якою хтось приміряв футболку різко від'їжджає в сторону, і я бачу до біса красивого, чорнявого хлопця схожого і на Наталю, і на її маму...

Пазл складається в голові миттєво - це Сергій..

Від усвідомлення цього все в середині в мене просто завмирає. Дихання збивається, тож все що я можу це просто дивитись на нього..

Гарний.. Дуже гарний. Темно карі очі опушенні чорними довгими віями, чіткі пропорції мужнього обличчя. Чорна футболка чудово підкреслює рельєфну грудну клітку.. Капець який хлопець...

- Ой Олю, нарешті ми з тобою познайомились - привітно звертається до мене Олена, і я нарешті відмираю, й відриваю свій погляд від Сергія

- Доброго дня. І я рада з вами познайомитись. - привітно відповідаю жінці, шкірою відчуваючи як продовжує пропалювати мене своїм поглядом Сергій.

- А ти знову на навчання що з сумкою? - продовжує Олена

- Так - кидаю короткий погляд на Сергія, який все продовжує якось дивно на мене дивитись, але мовчить - В мене саме сесія має з понеділка початись..

В середині мене все змішалося в купу: збентеження, розгубленість, хвилювання - чомусь одразу гублюся і не знаю як себе поводити з Сергієм..Чи потрібно йому щось зараз говорити? Чи ні? Тому не знаходжу нічого кращого ніж звернутись до Наталі

- Я за пів годинки повернусь, потрібно дещо купити. - а тоді повертаюсь до Олени ігноруючи Сергія - Вибачте я трохи поспішаю бо мені ще на потяг. До побачення.

Сказавши це, я розвертаюсь і швидко йду вперед не обертаючись. Мене трусить з середини. Я йду прямо між рядами навіть не помічаючи товарів на прилавках - це просто.. це просто капець якийсь...

Мені знадобилось хвилин десять щоб хоч трохи прийти до тями і згадати, що я взагалі роблю на ринку - спідниця. Потрібно купити спідницю..

Тепер вже згадавши мету приїзду на ринок, я йду конкретно до потрібних палаток, розглядаючи наявний асортимент. Вибір не сильно великий, тож покупка займає якихось хвилин п'ятнадцять, але я весь час думаю про Сергія. Його обличчя, погляд темно карих очей, свою поведінку і реакцію на цього хлопця - і чого питається я так перелякалася? 

Ну зустрілись ми. Подумаєш?! Всерівно це б сталось рано чи пізно, все ж таки мій брат планує одружитись з його сестрою. Чого мене так тіліпати почало?! І взагалі - я на нього ображена!

Я ж тоді на другий день коли нарешті поповнила рахунок подзвонила до нього, але він мене скинув і більше не дзвонив. Наче викреслив мене зі свого життя, лише тому що я не приїхала. А я ж хотіла! І не по своїй волі не поїхала, а він навіть пояснити нічого не дав.

Безцільно побродивши між рядами ще хвилин п'ять, я нарешті заспокоїлась і стала повертатись до палатки Наталі - надіюсь Сергій зі своєю мамою вже купили що мали і пішли. Та щойно я наблизилась до палатки побачила що поряд з Натальою на стільчику сидить Сергій і про щось їй розповідає..

Чомусь одразу в середині хвилею піднялось замішання, та я постаралась взяти себе в руки, й таки підійшла до них.

- Привіт ще раз - трохи зніяковіло посміхнулась я до них, переводячи погляд з Наталі на Сергія

- Привіт.. - цього разу відповіли вони обидвох одночасно

- Що купила? - запитала в мене Наталя зацікавлено розглядаючи пакет в моїх руках 

- Спідницю. На екзамени потрібно.

Я присіла біля сумки, щоб вкласти покупку в середину

- Оль ти дуже спішиш? - запитала в мене Наталя - Я в туалет хочу, приглянеш з Сергієм за речами? Я швидко!