Розділ 2

Квітень 2009

Ольга 

Небо лише світлішало на обрії, а птахи вже почали виводити хорові пісні, розвіюючи нічну тишу й пробуджуючи ранок. Я злізла з потягу, й вдихнула прохолодне повітря, яке після трохи задушливого вагона було майже солодким. 

Окрім мене на станції зійшло ще кілька людей, яких вже чекали на пероні рідні або таксі. Усіх, окрім мене.. Я знала що мене не зустрінуть. Ніколи не зустрічали, тож я завжди добиралась до дому сама, навіть коли приїздила в зимку, а в цей час на дворі було темно і мороз пробирався до самих кісток.. Мене всерівно ніхто не зустрічав, і я змушена була чекати майже годину на дворі поки приїде перший рейсовий автобус й відвезе мене додому..

На щастя вже весна, практично тепло, а головне не темно! Закинувши легкий рюкзак на плечі, я спокійною ходою рушила в сторону дому - не хочу чекати автобус, за цей час поки він приїде, я вже встигну пішки дійти додому. Настрій був чудовий, душа співала в передчутті зустрічі з Сергієм, і я бадьорим кроком йшла в перед, тихо підспівуючи собі під ніс популярні мотиви. Десь за хвилин десять поруч мене зупинився автомобіль, і якийсь добрий чоловік підкинув мене практично до самого дому - клас! Оце пощастило!

Тихо щоб нікого не розбудити відчинила двері будинку, й одразу безшумно прослизнула в свою кімнату, мріючи ще бодай кілька годин поспати, але мама розбудила мене вже за годину.

- Вставай в нас вагон роботи, а завтра свято..

Я на хвилину прикрила очі намагаючись не ображатись на її холодність, і змусити своє тіло вибратися з ліжка. 

Поки брат і батько ще спали, я вже пила каву і слухала від матері список завдань на сьогодні - помити, поприбирати, витерти пил, вибити коврики і все це потрібно було зробити до обіду, щоб потім допомогти їй з приготуванням їжі. А ще я дізналась новину, від якої серденько в грудях забилось частіше - виявляється завтра ми їдемо в гості до батьків Наталі, будуть такі собі офіційні заручини і знайомство майбутніх сватів..

Настрій мій одразу поліз в гору - так ось про що говорив Сергій, коли натякав що ми в будь-якому випадку зустрінемось!

До самого вечора я пурхала по будинку немов метелик, і навіть не реагувала на вічні шпильки брата, а просто робила те що потрібно. Близько десятої, закінчивши все необхідне я просто впала на ліжко вже не в змозі підняти рук - капець як я втомилась. Та втома миттєво відступила щойно почав дзвеніти телефон.

- Привіт родичка, ти вже в дома?

Мої губи самі одразу розпливлися в посмішці

- Привіт родич. Так приїхала о шостій..

- Клас! Ти вже знаєш що ми завтра побачимось?

- Знаю, і чесно, вже не можу дочекатись! Ти ж мене хочаб на фото бачив, а я..

Я навіть трохи хвилювалася через це, а раптом ми один одному не сподобаємось?.. Адже спілкування по телефону це одне, а в живу..

- Ага, не сподобаюсь тобі, і втечеш від мене..

- Та перестань! - я навіть розсміялась від його жартівливого голосу - Ми ж майбутні родичі. Куди я втечу?.

Перевернувшись на ліжку з живота на спину, я різко сіла, бо в дверях склавши руки перед собою стояв Ігор, й похмуро дивився на мене

- Тебе мати гукає. Шуруй швидко.

Він розвернувся й вийшов з кімнати, а в мене аж похоло все в середині - не сподобався мені його вираз обличчя.. Хоч би він не зробив нічого..

- Сергій, мене мама гукає, я пізніше тебе наберу гаразд?

- Добре маленька, чекатиму.

Я швидко побігла на кухню, бо змушувати маму чекати собі дорожче. На кухні мати мовчики вручила мені миску з яєчними білками щоб я робила глазурь і прикрашала паски. Все це дійство затягнулось в мене більше ніж на годину, і коли я нарешті доповзла до ліжка й хотіла набрати Сергія, автоматичний голос в телефоні мені сказав - сума на вашому рахунку не достатня для здійснення дзвінка.. 

Ну блі-ін.. це капець...

Я чекала ще близько години в надії що Сергій сам мене набере, але нажаль він так і не подзвонив, а я виснажена за сьогодні просто відключилась.

За три години мати знову розбудила мене вручаючи в руки кошик, й відправила до церкви святити паску, а сама пішла далі спати - нічого дивного, все як завжди..

Паску в нас в церкві святили на світанку, тож я поспішила одягатись, натягуючи на себе зимову куртку щоб не замерзнути. 

В церкві яблуку не було де впасти, а щоб купити свічку довелось пів години стояти в черзі серед напів-сонного натовпу. Після того як нарешті закінчилась служба, я прийшла додому близько сьомої і  перше що почула, це злий голос брата:

- Киди ти впихнула мою нову сорочку?!

Я здивовано вирячила на нього очі

- Про що ти? Я не торкалась твоїх речей!

- А куди тоді вона пропала, га?! - мало не бризкаючи слиною від люті шипів на мене брат - Поки тебе не було в дома, все завжди лежало на місцях! Мамо! Вона спеціально все назло мені робить!

Капець! В мене від обурення аж подих перехопило..

- Це не правда!

- Оля! - гаркнула на мене мати - Навіщо ти лізла до речей Ігоря? Де його сорочка?

- Мамо, та я навіть пальцем її не торкалась!

- Ти прибирала в моїй кімнаті, а тепер її немає!

- Та я не..

- Нічого не хочу чути! - перебила мене мати - За п'ять хвилин сорочка Ігоря має лежати в нього на ліжку. Хоч з під землі її дістань!

Мене захопила така злість і образа, що аж сльози на очах виступили, та якщо я думала що гірше вже не буде, то дуже помилилась..

- Мамо - Ігор злобно зиркнув на мене і рішуче розвернувся до мами - Давай не будемо Ольку брати з собою до Наталі. Я не хочу щоб вона щось там вчворила і осоромила мене перед її батьками.

В мене аж подих забило від слів брата, а мати окинула мене похмурим поглядом і згідно кивнула головою:

- Напевно ти правий синку. А ти  - ткнула вона на мене пальцем - Наступного разу будеш знати як лізти до чужих речей..