Розділ 1

За 15 років до цих подій

Лютий 2009р.

Ольга 

Ох.. скільки ще вчити.. 

Я подивилась на гору конспектів і важко зітхнула, ніщо не дається просто так, особливо моє бажання бути відмінницею. Не заради визнання, а просто щоб отримувати підвищену стипендію і мати хоч трохи більше грошей на мої хочу..

Я не бідна сирітка, в мене слава богу є батьки, не багаті, але досить забезпечені, тільки от.. вся їх любов, увага і навіть гроші дістаються моєму старшому брату - Ігорю, а я.. 

З голоду не дають померти і досить з мене. Мати навіть не хотіла щоб я їхала вчитись, але перед батьком таки здалась.

- Добре, нехай їде, але запам'яй - на платному ми тебе вчити не будемо. Не вступиш на державне - підеш до нас в училище на швачку..

Наскільки б важко мені не було це чути, та я не відступилась. Ніколи не відступлюсь! Я звикла до того що мати мене не любить. Ігнорує, а інколи наче соромиться мене - хоча я ж наче не дурна, та й не страшна.. Інколи до болю в грудях хотілось прокричати - За що?! Чому ти мене не любиш?!! Та я мовчала, бо знала що все рівно не отримаю відповіді, а якщо і отримаю, то лише ще болючіше собі зроблю..

Тож я зробила все від мене залежне, щоб вступити в коледж і нарешті поїхати від батьків. Вирватись з їх будинку де я ніколи не почувала себе в дома.

Тепер я буваю там раз на півтора-два місяці і максимум два дні не рахуючи канікул. Батьки оплачують мій гуртожиток, де я живу ще з двома дівчатами в кімнаті, і дають мінімум коштів на їжу і одяг, а якщо я хочу щось більше - то маю сама на це заробити..

Від сумних думок мене відриває дзвінок телефону - простенький кнопочний телефон - єдиний дорогий подарунок який я отримала від батьків, і то лише для того щоб була на зв'язку..

На екрані висвітлюється невідомий номер, і я трохи здивовано піднімаю слухавку.

- Ало..

- Привіт! - з динаміку я чую дуже приємний оксамитовий  баритон від якого на мить навіть подих перехоплює.

Я не знаю цю людину. Сто відсотків не знаю, адже що що, а слух в мене відмінний, не дарма ж я музикант..

- Привіт, а хто це?

На секунду запановує тиша, а за тим слідує дивна, коротка відповідь:

- Родич.

- Родич? Чий? - моєму здивуванню немає меж - Бо родича з таким голосом я точно не маю!

- А я майбутній родич. Здогадаєшся хто я?

Майбутній родич?! В голові одразу починаю перебирати усі можливі варіанти, поки до мене не доходить..

- Ти брат Наталі?

Мій старший брат цього нового року привів до дому наречену - Наталю. Мила дівчина, на рік молодша від брата, але досить не погана. Вона здається розповідала що в неї є старший брат..

- Мольдець! - відповідає він задоволено - То ти не лише красива, а й розумна!

Приємно звісно але..

- Звідки ти знаєш що я красива?

- Бачив в Наталі на телефоні твою фотографію. Якість звісно паршива, але навіть так видно що ти красуня..

Мм.. я його навіть не бачу, а мої щоки вже палають від рум'янцю, але ж блін як приємно!!!

Ми починаємо спілкуватись про все підряд, і я навіть дивуюсь коли зв'язок раптом обривається, а на маленькому екрані телефону показує, що ми проговорили більше години! За цей час я дізналась що хлопця звуть Сергій, і він ровесник мого брата - йому двадцять один, і він вже працює в нашому містечку на заводі, помічником інженера.

 Капець, він такий дорослий, вже працює, а мені лише за місяць буде сімнадцять і мені ще майже два з половиною роки вчитись в коледжі..

Телефон знову дзвонить стандартною мелодією, і я з посмішкою знову беру трубку від "родича" - так я його і підписала

- Прикинь скільки ми з тобою проговорили, а я ще хочу..

- І я хочу.. - бентежусь від його уваги, але таки говорю правду..

- М-м.. мала! Як шкода що ти так далеко! Коли ти плануєш додому? Я вже хочу тебе на живо побачити!

Я сміюсь і прикушую губу від того як зараз радісно тріпотить моє серденько від його слів..

- Трохи більше як через місяць. На великдень буду в дома..

- Ого.. довго.. - з сумом відповідає Сергій..

Зараз мені навіть прикро що я не можу приїхати до дому раніше - мати точно розізлиться. Скаже що я дарма гроші на дорогу витрачаю, та і їхати мені не близько, тож.. я важко зітхаю:

- Раніше точно ніяк..

Прикро.. Я ще навіть не бачила Сергія, але точно розумію що такий дорослий хлопець як він, не буде так довго чекати на зустріч з якоюсь там майбутньою родичкою..

- Ну що ж.. - чую я його бадьорий голос - Значить будемо будувати відносини на відстані! Ти як, згодна зі мною щодня спілкуватись?

Від цього запитання в мене аж завмирає все в середині! Емоції хвилею підіймаються з середини, й мене затоплює таким щастям що аж сльози на очі навертаються, і я заледве стримую себе щоб не почати стрибати і пищати від щастя!

- Мені теж сподобалось спілкуватись з тобою. Тож ні, зовсім не проти!

Усі наступні дні до пасхи ми спілкуємось з Сергієм щодня! Інколи зранку я отримую від нього смски з побажаннями доброго ранку, а в вечері ми можемо кілька годин поспіль говорити ні про що, і про все на світі!

За цей час я підсіла на нього. На наші розмови. На його голос! Я ще його не бачила навіть, а таке враження що вже в нього закохалась..

 А вже завтра, вже завтра я їду до дому і ми зустрінемось насправді. В живу! Від хвилювання й передчуття аж серце несамовито б'ється в грудях!

Коли сідаю нарешті в потяг, який має відвезти мене до дому, я вперше за майже два роки не можу дочекатись коли нарешті опинюсь в дома..

Привіт мої хороші ♥️

Вітаю вас в першій книзі нового циклу "Крізь сльози до щастя.."

Дуже чекаю ваших коментарвв і сердечок!. Підтримайте будь ласка вашого невтомного автора)))

З любов'ю ♥️ Ваша Таня