Приховане кохання

Я побачив її ще здалеку - таку прекрасну в синій сукні і з розпущеним волоссям. Її ніжна, аристократична, шкіра кидалася в очі своєю білизною. Для мене вона була втіленням весни - така ж легка, квітуча сонячна, природна. Коли на східцях вона перечепилася і випустила з рук майже всі речі, які тримала - я поспішив на допомогу. Але вона відмовилася від неї навіть не глянувши в мій бік різким: “Дякую, не треба” і продовжила піднімати пакунки. Від ніяковіння я зробив єдине, що міг - піднявся по східцях в гуртожиток, щоб взяти свій ключ у вахтера. 

- Що відшила? - прямолінійно поцікавився вахтер.

- Перепрошую? - звів я на нього погляд.

- Дівчина, кажу, відшила, - хитро посміхнувся чоловік із сивиною на скронях.

- Я просто запропонував їй допомогу, я не залицявся, - невідо чому виправдовувався я кажучи майже правду. Про те, що можливо згодом я планував запросити її на каву - про це я промовчав.

- Ага, знаємо, - відмахнувся дядько, наче і дійсно всі мої думки були на його долоні. - Ти навіть не старайся, дівчина гарна, але нічого в тебе, голубе, не вийде.

   Я машинально подивився через вікно на ту саму дівчину, силует якої швидко віддалявся від стін будівлі і перепитав, чому не вийде?

- А оце вже не мені тобі давати відповіді на такі запитання. Знаю тільки, що за рік свого проживання тут вона всіх відшивала. А залицяльників було досхочу. 

- Ну, мене це не цікавить, як я й сказав на початку, я просто хотів їй допомогти, дайте, будь ласка, ключ.

- 210 - вахтер простягнув довгу самотню залізячку на невеличкому кілечку. - Я сказав, що нічого не вийде, але ніхто ж не забороняв пробувати до того ж, ти відрізняєшся від усіх інших.

- Чим це?

- Емоційною стабільністю.

Ого, слова вахтера дійсно збили мене з пантелику. Складалося враження, що в них тут гуртожиток читання думок і психологічного просвітлення. Хоч я був всього лише стажером, але і за цей час мені вдалося знайти щось прекрасне. А саме - її. Я її зустрів задовго до цього випадку під гуртожитком. Я спостерігав за харизматичною дівчиною ще мало не з початком навчання. Я був тим невидимкою, якому доводилося допомагати зі встановленням апаратури чи налаштовувати відеопрезентації. Але перевага мого положення була в тому, що мене ніхто не помічав, але я помічав усіх. Ну, добре, не всіх, а конкретно - її. За кілька місяців мені вдалося зафіксувати понад десять вдалих моментів, коли я міг почути і побачити її. Зазвичай це було на котрійсь із пар, де я знову ж таки допомагав, а в цей час студенти відволікалися на розмови між собою. І мені вдавалося підслуховувати їх розмови. Цього вистачило, щоб мені сподобалося те, яка вона розумна, інтелектуально підкована і заткне за пояс будь-якого опонента в дискусії, а ще вона невимовно мило мружиться, коли роздумує над чимось або читає чергову книгу. За кілька місяців я нарахував 5 прочитаних книг. І ще ця дівчина смішна і дивакувата. Всі її жарти неймовірно смішні, але деякі ще й з долею іронії, сарказму й дрібкою інтелектуальної складової. Якраз другу категорію жартів, як я помітив, мало хто з її друзів цінує. Вони просто не розуміють. Тому що не настільки розумі як ця дивовижна дівчина, яка дивиться серіал “Чарівники” і “Сутінкових мисливців”, обожнює книги з психології та грішить любовними романами, виступає за права ЛГБТК+, любить коли їй дарують півонії, аромат жасмину і каву з корицею та імбирем. А ще в неї незбагненна любов до всіх білих котиків. У всьому: в аксесуарах, на блокнотах, на заставі телефона(випадково підглянув, коли вона виступала за кафедрою, а телефон лежав поруч і на нього прийшло повідомлення), у вигляді кулона і навіть невеличке тату на шиї було з білим котиком!

   І це все виглядало б, як стакерство і можливо так і було б, але на мою думку я просто чомусь зациклився на цій дівчині! Інших студентів я теж бачу таку саму кількість разів, проте ніхто, окрім неї не зачепив мене настільки, щоб думати про цю людину щодня. Лише думати, тому що в мене не вистачає хоробрості підійти і познайомитися. Я ж звичайний, нічим не виділявся, до того ж, ще й сам недавно випустився. 

   Так я розмірковував перебуваючи вже в своїй кімнаті, яку мені погодилися надати в деканаті, поки я тут. Ще й ця дивна розмова з вахтером. Невже тут всі про всіх все знають чи це тільки у вахтерів таке хобі? Тим не менше, залишатися мені тут ще не так довго і невдовзі я сподівався забути цю карооку дівчину, котра ятрить моє серце щодня.

                                                                              ******

- Стеф, перестань так напружено поводитися? Щось сталося? - запитала в черговий раз подруга.

- Ні, все добре, я ж казала.

- Тоді чому ти останнім часом сама не своя? - не відчеплювалася вона.

 Я зітхнула. Ми стояли в напівпорожньому темному коридорі у вечір п’ятниці, коли всі студенти майже пороз’їжджалися по домівках і чекали на останню пару англійської мови в маленькій та тісній аудиторії. Що я могла відповісти подрузі? Що ось уже кілька тижнів таємно закохана і що майже всі мої думки лише про одну людину? Навіть під час навчання не можу повністю зосередитися! Але я не могла їй дати таку відповідь, тому що після цього мала би розповісти все детальніше, а я до такого не була готова. Тому збрехала. Знову.

- Просто хочу, щоб швидше закінчилась ця пара і нарешті ми були вільні. Ми ж сьогодні йдемо в кіно. А поводжуся я так само, як і завжди, тобі здалося, хіба що через пари стала більш нервовою, все-таки скоро деякі заліки почнуться. Тобі теж не завадило б поставитися серйозніше до цього, а не сподіватися лише на мене!

- Ой, Стееефі, ну, ти ж знаєш, що в мою голову не лізе ця інформація, я не призначена для навчання, точніше - воно не для мене, не те що ти - ти дуже розумна і тобі це все дається заввиграшки, -  вмикнула підлабузника дівчина.

- Карін, це тобі лише здається, ти не знаєш скільки насправді я докладаю зусиль до навчання! А ти просто приходиш на пари, списуєш і все! - в мені вже почала закипати злість від несправедливості.