Глава 2: З чого почати?

АМСТЕРДАМ. 23:47.

— Тоді почнемо з нуля.

Сен вимкнув демонстраційний екран, на якому ще кілька хвилин тому показував можливості свого робота, і залишив увімкненим лише один монітор. Шум виставкового павільйону залишився за дверима, а в кімнаті поступово запанувала тиша, порушувана тільки рівним гудінням системи охолодження.

На екрані залишалася карта світу.

Континенти, океани, державні кордони, транспортні шляхи, супутникові сітки — усе те, що людство вважало відомим і впорядкованим.

А десь серед цього величезного масиву інформації існувала територія, про яку ще кілька годин тому майже ніхто не знав.

Сен знову відкрив перше завдання.

> ЯКЩО ТЕРИТОРІЮ НІКОЛИ НЕ ДОСЛІДЖУВАЛИ, ЗВІДКИ МИ ЗНАЄМО, ЩО ВОНА ІСНУЄ?

Він не став одразу вводити відповідь.

Питання було простим лише на перший погляд.

Якщо уряди знали про територію, вони мусили мати певну підставу для такого твердження. Хтось міг побачити її, зафіксувати незвичайне явище, знайти старий документ або отримати дані від системи, яка більше не існувала.

У будь-якому випадку мало залишитися щось, що передувало сьогоднішньому оголошенню.

Слід.

Сен відкрив доступні архіви й на кілька секунд затримав курсор над пошуковим полем.

Потім набрав:

ПРИХОВАНА ТЕРИТОРІЯ.

Результат був передбачуваним.

Переважно новини останніх годин, копії сьогоднішнього звернення урядів, коментарі експертів і мільйони публікацій людей, які вже встигли придумати власні пояснення.

Сен закрив пошук.

— Занадто пізно.

Він змінив запит.

АРХІВНІ ЗАПИСИ ПРО НЕВІДОМІ ГЕОГРАФІЧНІ ОБ'ЄКТИ.

Цього разу інформації стало ще більше.

Сен наказав роботу відокремити карти, експедиційні звіти, геодезичні вимірювання, супутникові записи та авіаційні маршрути від усього іншого.

На екрані почали з'являтися десятки тисяч документів.

Він дивився на них кілька секунд, а потім усміхнувся без радості.

Я навіть не знаю, що саме шукаю.

Це була проблема.

У більшості своїх досліджень Сен міг сформулювати змінні, визначити джерела похибки й поступово звужувати простір можливих відповідей. Тут же він намагався знайти невідоме явище, не знаючи, яким воно мало бути.

Робот міг перебрати мільярди записів.

Проте він не міг вирішити, який із них важливий, якщо Сен сам не визначив критерій важливості.

Сен відкинувся на спинку крісла.

— Чудово. У нас є вся інформація людства і немає нормального питання.

Він повернувся до карти.

На перший погляд вона не приховувала нічого.

Саме це його й непокоїло.

---

ШАНХАЙ. 00:03.

Лінь Чао не дивився на глобальний рейтинг.

Він наказав прибрати його з усіх робочих екранів ще двадцять хвилин тому.

Для його команди це рішення здалося дивним, особливо після того, як система підтвердила участь кількох десятків тисяч людей і почала збирати перші результати.

— Ви справді не хочете знати, хто зараз попереду? — запитала Ая.

— Хочу.

— Тоді чому не дивитеся?

Лінь узяв чашку холодного чаю, зробив ковток і одразу поставив її назад.

— Тому що рейтинг показує, що вже знайшли інші. Мене зараз більше цікавить те, чого вони ще не побачили.

Ая підняла брову.

— Це звучить красиво, але не дуже практично.

— Саме тому ми тут.

Він підійшов до великої карти, розгорнутої на центральному екрані.

— Ми всі зараз шукаємо територію так, ніби вона є звичайним географічним об'єктом. Координати, карти, супутники, експедиції. Але якщо уряди справді приховували її десятиліттями, вони мали прибрати не тільки сам об'єкт.

— Що ще?

— Інформаційний слід.

Ая задумалася.

— Старі карти?

— Карти, маршрути, звіти, фотографії, записи спостережень, помилки в базах даних. Будь-що, що могло видати її існування.

— І ви думаєте, що щось залишилося?

Лінь подивився на неї.

— Я думаю, що сімдесят років — це занадто довго для ідеального стирання.

Він збільшив одну з карт.

— Люди не просто зберігають інформацію. Вони копіюють її.

На екрані з'явилися кілька карт різних років.

— Один картограф помилився, інший використав його дані, третій скопіював їх у власний атлас. Якщо помилка повторюється достатньо довго, вона перестає виглядати помилкою.

Ая нахилилася ближче.

— Тобто ви пропонуєте шукати не територію.

— Я пропоную шукати те, що люди були змушені змінити через її існування.

Він збільшив карту ще сильніше.

— Якщо щось приховували, воно повинно було залишити порожнє місце.

---

ТОКІО. 00:21.

Університетська бібліотека мала закритися дві години тому, проте кілька співробітників досі сиділи біля архівного сканера.

Ая, аспірантка факультету географічних наук, тримала перед собою три карти, створені в різні десятиліття.

Вона наклала їх одна на одну.

Перші кілька секунд нічого не відбувалося.

Потім вона збільшила центральну частину.

— Дивно.