Розділ 4

Провела маму поглядом, до дверей. Не зважаючи, що зараз тільки ранок, вона була як завжди, красуня.

І як тільки їй вдається виглядати так чудово в таку рань, ніби вона щойно зійшла, з обкладинки журналу. Її довге каре виглядало так, ніби над ним працював майстер, останні дві години, а аромат, так знайомий з дитинства, наповнив вже всю кімнату. Я її дуже люблю, але я не з тих дочок, які будуть говорити все своїй мамі, і радитись, яку сукню сьогодні одягнути. Хоча, ми з батьками дуже в хороших відносинах, і завжди можемо розраховувати на підтримку і розуміння. І ми завжди знаємо, щоб не сталося і щоб ми не накоїли, вони нас завжди вислухають.

 Мама ще щось хотіла сказати, але зробила над собою зусилля, поглянула на мене з  усмішкою і вийшла з кімнати. 

Я ще кілька хвилин намагалася прикликати до себе Морфея.

Марно, ні сон, а ні бажання лежати, до мене не повернулося. Я встала і вийшла на балкон. Тільки но відкрила вікно, як мої легені наповнилися вранішньою свіжістю і запахом квітів, ароматом кави та ароматами  літнього ранку.

Чесно, я сумую за тим часом, коли ми всі жили тут, Ліка їздила до університету, а ми з Ніком ходили до школи. І, кожен ранок, замовляли мамі своє меню. 

Милуючись  краєвидом, мій погляд затримався на небі. Воно переливалося такими барвами, що мені дуже захотілось намалювати його. На горизонті підіймалось сонце,  його ще не було видно, але вже простяглися перші промінчики й розрізали блакитну гладь від блідо-помаранчевого до насиченого рожевого, і навіть бордового кольору. На небі не було жодної хмаринки, лише гладка блакить, яка нагадувала море в спокійному стані. І я ще довго вдивлялася в небо, вдихала на повні груди свіже, наповнене квітковим ароматом повітря, і на душі ставало спокійно, я навіть подумки подякувала Ліці за ранок, адже я могла пропустити таку красу. Але тільки подумки, в голос я їй це точно не скажу.

    Мені завжди хотілось просто поїхати в якусь глуш і провести час тільки з собою та природою. Милуватися природою, я могла годинами, дивитись в небо і не важливо, що в такі хвилини мені завжди ставало сумно, навіть коли навколо мене було море людей. Пам'ятаю, в дитинстві я полюбляла сховатись від усіх, і просто спостерігати за комашками та жучками. Мене це так захоплювало, що  я могла сидіти годинами. Я уявляла, що це їхнє містечко, в якому все як у людей. Ось це - тато жук, спішить додому, а ось ті жучки- це дітки, які вийшли на прогулянку.

І сидіти так могла, поки хтось з рідних не починав мене шукати, і завжди це був Нік,  він завжди перший помічав мою відсутність. Коли ми були меншими,  були дружнішими ніж зараз, нас навіть вважали близнятами. Чи як називають, тих хто народився разом, але різні, двійнята?? Неважливо, просто раніше ми завжди були поряд, а зараз я бачу його лише за сніданком або коли він вибігає з квартири. Я глибоко вдихнула. Мені не вистачає брата, і я прикрила очі.

 - Як би було добре, щоб ми знову були друзями, як раніше, а ще краще, знову мати спільні інтереси та таємниці. - промовила я, пошепки так щоб почув тільки хтось там, в синій блакиті неба.

Відкрила очі, почувши позаду стук дверей, хтось зайшов в кімнату. 

- Боже, Ніка, чого вона зранку вже літає по квартирі??? - пробасив брат. - Я тільки дві години поспав, а вона вже вищить.

Він тер очі, волосся було сплутане. А вигляд так, ніби він навіть ці дві години не спав, а вже зо дві доби, не міг добратися до ліжка.  Я лише посміхнулася. Ще раз перевела очі на небо, і повернулася до брата. Він хмурився, і було таке враження,  що він хоче щось попросити, але не знає з чого почати.

- Ну чого мовчиш, - сердився,-  що знову у вас тут відбулося?

- О,..... БОЖЕ, ФОТКИ....ЕСКІЗИКИ,....  А.. .. ІГОРОЧОК.    О .....ВЕСІЛЛЯ  , ОЙ, Я Ж ЗАМІЖ ВИХОДЖУ, АААААА - пропищала я, і намагалась максимально скопіювати голос Ліки,  і  усміхнулась, - і не тобі жалітись, ти це чув не над вухом, а тільки зі своєї кімнати, - заговорила я, вже своїм голосом, - а в мене було бажання, прибити нашу божевільну наречену.

Мій настрій знову почав псуватися.

- От скажи мені, як майбутній юрист, - я примружила очі й дивилась на нього вже, як на порятунок, - скільки там дають, за вбивство в стані афекту, а то ще один такий підйом і хтось не доживе до того часу, коли вона скаже, вже своєму Ігорюсіку  "так" і він забере її за горизонт, з моєї кімнати.

 Я пройшла повз брата і зайшла в кімнату, бухнувшись одразу на ліжко. Він ще трішки побув на балконі, і зайшов за мною,

- То це тільки через того ..... ? - він ніколи не любив Ігорочка, - це через нього вона вила,  як сирена серед ночі, - потягнувся , провів рукою по голові в бажанні привести себе до ладу, але ще більше заплутав своє волосся і перевів погляд на двері

 - Як вже все це дістало, блін, треба було їхати з друзями на канікули, а то я здурію з вами тут, - він знову глянув на мене, його погляд став хитрющим, і я, знаю цей погляд,  зрозуміла що він, зараз, буде щось випрошувати. 

Я не витримала, і коли він плюхнувся в моє ліжко і почав підпирати  мене до стінки.

- Нік, - почала я.

- Давай  кажи, що тобі від мене треба, не повірю, що ти просто прийшов пожалітися.- і я штовхнула його ліктем в бік, - тобі щось потрібно від мене , - я пихтіла, кряхтіла, але відсунути його хоч на міліметр не змогла, але тут  він різко встав.