Розділ 3

Ранок п'ятниці розпочався незвично, шкода, що не під "The Cure", а під крик моєї любої сестрички.

- Лік, ти у своєму розумі, - жбурнула в неї подушкою не відкриваючи очі  -  ти чого верещиш?

До речі, наші батьки великі оригінали,  адже тільки люди з великою фантазією могли назвати -  Нікіта, Ліка і Ніколь.

О, так , мене до п'яти років так і величали.

- Ніколь, ти зібрала іграшки?

- Ніколь, як справи у садочку?

- Ніколь, не дражни брата!

Тому, коли мені пощастило, що з усієї  старшої групи садочка, зі мною школу пішла лише моя подруга Лєна. В перший же день в новому оточені я скоротила своє ім'я,  щоб більше не чути вічні питання.

- Як, як?

- А хто тебе так назвав?

І такі питання ставилися чомусь саме мені, а не моїм батькам оригіналам.

Але, це було тоді, а зараз, до мене повернулася моя подушка, з   бредом,   який несла моя люба сестричка.

- Нікусічка, розумієш,  мені нарешті прийшли ескізи запрошень. - Ліка це сказала таким тоном, ніби це я впала з місяця, а не вона. 

- І що, я маю через це не спати о 5 ранку? І який ідіот тобі їх скинув в таку рань? - бубоніла я, витягуючи телефон з під подушки.

-Ти, знову нічого  не розумієш, вони прийшли ще вчора, але я..

-Але, ти вирішила, що краще розбудити усіх, адже твій крик з вечора не всі б почули? З твоїх ідей, ця сама крута!

- Ні, - Ліка зиркнула на мене ніби, то я тільки що вищала, - я вчора пізно повернулася, тому не заходила в пошту,- проговорила Ліка і щось знову почала  клацати в  ноуті.

- Я тебе вітаю, що ти додумалася о другій ночі не верещати. - потягнулась я під ковдрою.

-  А скажи, Ігор не планує забрати тебе до весілля, а то,  я на нього попаду з сіпаючим оком.

Іноді мені здавалося, що в нашій сім'ї, одна я адекватна. А інші, як мінімум, втекли з іншої планети.

- І коли ти вже виростеш, хоча, це скоріше риторичне запитання.- Ліка нагородила мене своєю улюбленою усмішкою, що говорила:  "вона тут богиня, а ми так ......".

-   Напевне, краще спитати, коли ти  перестанеш лазити по горищах зі своїми придурками, і нарешті почнеш задумуватись про щось серйозне. Я розумію підлітковий максималізм, бажання проявити себе, вирізнитися. Комплекс меншої дитини.  Але, може, досить! Думай не тільки про себе.

 - Ок? - і  знову повернулася до розглядання  своїх ескізів.

- Фу, матінка, тільки, будь ласка, не включай свої професійні якості біля мене, якщо мені буде потрібен аналіз мого життя, я запишусь до тебе на прийом,  - й укрившись з головою, в тон їй промовила.

- Ок?

 Я  ще мала надію , що мій сон далеко від мене не втік.  Але, де ж там. Через кілька хвилин, в кімнату зайшла мама. 

-Ну, що сталося,  невже Ніка, знову якусь "гадость" додому притягнула, - підійшла,  погладила  Ліку по голові. Я лише усміхнулася.

- Останню "гадость", я у свою кімнату притягнула два місяці тому, коли повірила словам: "Нікуся, ти мене навіть не помітиш, поки ми з Ігорочком робимо ремонт у нашій квартирі, я поживу в тебе" - уміло скопіювавши тон Ліки,  я вилізла знову з під ковдри.

- Ха, і ще раз ха, - дивлячись на Ліку промовила я.

- Добре, що хоть сама, а не з Ігорочком,, приперлася. 

Ліка може і сказала б, щось у відповідь, вона ніколи не пропускає мого сарказму, але її телефон  задзвонив.

 І вона зі словами. 

- Коханий, ти вже бачив? - вийшла з кімнати.

Мама пересіла до мене на ліжко, розправила мою ковдру.

- Ніколета, - я лише поморщила свій хорошенький носик, якщо мама називає мене так, це означає  лише одне, лекція  " як ти могла" на пів години, як мінімум.

- Ніколета, ти хоч раз можеш промовчати, ти що не розумієш, як твоїй сестрі зараз важко: весілля, ремонт, новий офіс. А ти ще постійно поводиш себе, як маленька. От, з'явиться у тебе особисте життя, тоді  можливо зрозумієш сестру. - і вона по доброму усміхнулася,  її долонь пройшла легеньким дотиком по моїй голові. В іншій ситуації , мене б це заспокоїло, але сьогодні - викликало лише обурення.

- Я не розумію, а зараз чиє воно, життя, якщо не моє. Невже, якщо я не бігаю по хаті, з криками, "ура, я йду на побачення". Моє життя належить комусь іншому?

Мама лише посміхнулася. 

- Нікусь, ну ти ж розумієш, я не про це. Ти ж у нас вже не маленька, а поводишся -  ніби тобі п'ять,  і тобі не купили морозиво,- мама вже збиралась йти, як зупинилась і глянула у вікно. 

- Якщо, ви вже прокинулися, піду приготую сніданок, тому не лежи довго, а вставай і будемо снідати.

От і виспалась, дякую.