Розділ 2

       Напевне, для початку нумо знайомитися. Я закінчила в цьому році школу, здала успішно ЗНО, і на радість собі й на горе батьків, які не сприйняли мою професію серйозно, поступила на журналіста у нашому місті. Так, я не поїхала  до столиці,  як пророчили мені мої вчителі. Не поїхала за кордон, як говорили знайомі. Адже, як любила казати моя "найкраща подруга" :" Ти ж у нас, все отримуєш тільки за свою фамілію". І чесно кажучи, мені було по барабану, що думають всі. Навіть такі, як вона. А  вирішила, що кращої долі для мене не буде, ніж наш університет імені І. Франка.  Так, хтось взнав цю новину вітав, а хтось покрутив пальцем у скроні. 

       Я менша дитина у сім'ї, тому мені можна все. Самі вині. Тому, я вирішила, що навіть на кімнату в гуртожитку претендувати не буду, а залишусь вдома, у своїй кімнаті. Тим більше, що сестра одружується і переїжджає до свого нареченого. А брат,  до речі зробив так, як я,  ще  два роки  тому. Тому, він був не в захваті від мого рішення,  адже менше ніж за два місяці. Ми будемо студентами одного ВНЗ. Тільки він на третьому   курсі, а я на першому. І він вибрав для себе як кажуть, чисто чоловічу професію, і скажу по секрету, нею наші батьки теж були не в захваті. На їхню думку, йти на юридичний факультет потрібно тоді, коли справді цим гориш, а вони за братом цього не помічали. Або ти син, який має успадкувати адвокатську справу, але на жаль чи слава Богу, наші батьки таких привілеїв йому дати не могли. 

      Так от, я віддалилась від теми, "я". Я, майже, студентка університету,  люблю книги, романтичні фільми, слухаю музику під настрій, а  це дуже широкий асортимент, від попси до black metal. 

      Я так розумію, що це дуже мало інформації,  і повної картинки у вас не має. Що ж, продовжимо. Уявіть собі, дівчинку яка любить читати романтичні книги, дивитись романтичні комедії. І на жаль на цьому все романтичне на ній закінчується. Тому що , я , та яка може сісти з першим зустрічним покататись на мотоциклі. Я , та яка любить висоту. Тому у нашому місті не залишилося ні одної висотки, яку б ми з друзями не підкорили. Уявили ? Ні. Ну ок. Ще я не люблю коли мені вказують, що робити. І також я, ще в 11 років підкорила усі засоби пересування, які мають колеса. На жаль, крім машини, її мені й досі не довірили. 

     Друзі мене звуть Нік.  Не знайомі зі мною близько Милим Ангелом, хоча і  це тільки до тої пори, поки я не відкриваю свій ротик. А рідні - Відьмочка, хоча  і тут є більш відповідний епітет до моєї персони. Брат і той вірить, що я знаю пару хороших замов. Хоча він у нас і в Діда Мороза і в Зубну фею довго вірив. Хоча можливо,  в чомусь вони й праві, адже я себе іноді відчуваю, як людина з роздвоєною особистістю. Тож уявили? Тоді, наше знайомство далі, продовжимо поступово. Напевне хтось подумає, що я буду згадувати своє дитинство і розповідати про смішні історії , чи про те як ми з рідними "дружно" живемо, чи яка я нещасна, що ніхто мене не розуміє. Але я хочу розповісти про те , як необдумане мною бажання здійснилося. І як що хтось досі не вірить в силу думок і слів, можливо почне, а можливо вирішить, що це просто вигадана історія.