Розділ 1

Було у вас таке відчуття,  що  ви живете, як в зачарованій петлі часу? Кожен день схожий на вчорашній. А завтра на сьогодні. У мене воно виникає все частіше.  От завтра, через місяць,  рік все буде добре. А зараз, можна і так. От, я і чекаю. За вікном ливень, третя година ночі,  темно, важкі краплі стукають у вікно, підвіконня. А я лежу і переосмислюю  своє життя. І розумію,  що я  навіть не живу.  Так, існую. А це в роки, коли потрібно робити божевільні вчинки, закохуватися, ходити на побачення. Зірватися з друзями в похід  у гори чи просто сісти на поїзд і зійти на незнайомій зупинці. 

 Ні, я не можу сказати, що все настільки погано. Все добре, але чогось не вистачає. Так і  живеш, кожного дня одне і теж, нічого не змінюється. І ти ніби,  білка в колесі, біжиш і чекаєш, що ось,  має бути фініш. Але він не наступає і не наступить. Поки ти сама не вирішиш, що і як потрібно змінювати. А що змінювати? Якби було добре, як у мультику," прилетить раптом чарівник" і все. Усе добре.. Але на жаль. Я ще довго лежала дивлячись у стелю.  Ніби там, як у Гаррі Поттері, мають з'являться вогняні слова з пророцтвом,  що робити далі.

Смішно?  Так смішно. Он в куточку після прибирання залишилася павутинка. А я тільки вчора все прибрала.   В голову прийшла думка: встати, взяти щітку і забрати.  Але я і від неї відмахнулась : ні, хай буде,  можливо там і павучок залишився, а я його залишу без домівки. 

Перевожу погляд знову на вікно, треба відкрити двері на балкон. До речі один великий плюсик у моєму житті є, це мій балкон. Але до нього повернемося пізніше. Оглядаю знову свою кімнату,  так потрібно щось змінювати "Вставай" даю собі команду: "Це твоє життя, твоє і тільки ти знаєш, як тобі буде краще". 

Ну принаймні, ти повинна це знати. 

-Смішно,-  кричить мені мій внутрішній голос,  на жаль, я до неї не прислуховуюсь. 

  Мені взагалі іноді здається, що моє внутрішнє я, це капризна відьмочка, яка знає що буде далі, але мовчить до останнього.  І тільки тоді кричить: 

-Ха, а я так і знала, ти  лохушка моя хороша. 

Так, на чому ми зупинились, ага, я і моє життя. Тут напевно можна поставити три крапки й сказати, що все: “До побачення”. Але це все було о третій годині, а о шостій, я хотіла, щоб моє нудне, буденне життя повернулося назад.