Розділ 37

  Ігор ледве стримувався, щоб не підвищити тон свого голосу на Галину Василівну. Останнім часом вона почала його неабияк дратувати. Та він чудово розумів, що справа зовсім не в домробітниці, а в тому, що йому доводиться зараз переживати. Щохвилини думав водночас і про Емілію і про Камілу. Але найбільше його саме зараз хвилювала все ж таки Каміла. Ігор дочекався коли Галина Василівна покинула вітальню, а тоді обернувся навколо себе гадаючи куди могла піти його дружина з гостем. Та й взагалі, навіщо їм було кудись йти? Чому просто не присіли у вітальні? Навіщо було десь усамітнюватися?

  Та раптом Ігорю дійшло, за мить прояснилися його думки. Пригадав, як він увірвався до будинку того народного цілителя бажаючи скоріше побачити на власні очі дружину і переконатися що вона жива та здорова. Йому тоді здалося, чи може просто  хотів, щоб то був тільки міраж, коли побачив як той самий Захар схилився над Камілою та цілував її. Та побачивши Ігоря Захар зробив вигляд, що роздивляється рани до яких хотів прикласти свіжу трав’яну мазь. В ту мить Ігор завмер на місці ще й у добавок зачепився головою за пучок трав, які були прив’язані до балки та звисали зі стелі. Він тоді не придав ніякого значення побаченому, так само як і словам Назара, коли той натякав, що Каміла не прагне так швидко повертатися до нього, додому.

  А саме зараз Ігор все зрозумів. Зрозумів, чому Каміла так легко погодилася на розлучення та готова була його відпустити. Бо вона більше не кохала його, бо закохалася тепер у цього самого Захара. Ігор нервово посміхнувся продовжуючи стояти посередині вітальні відчуваючи докори ревнощів та образи. Саме так, зараз він відчував саме такі емоції. Чітко зрозумів, що йому зрадили і продовжують зраджувати. І тепер він усвідомив, чому саме зараз Каміла усамітнилася з Захаром. І можливо вони зараз… Та Ігор змахнув головою ніби відігнав від себе аж занадто бурхливу уяву. Але заспокоїтися не міг і почав бігати по будинку заглядаючи у кожну кімнату, щоб застати те, що зараз уявляв.

  І ось, Ігор зупинився біля оранжереї та взявся за дверну ручку. Прислухався і зрозумів, що вони там. Його серце забилося ще сильніше, відчув, як запульсували жилки в скронях. Напруга зростала і щосекунди ставала ще відчутнішою. Зараз він зайде і застане, те як йому зраджує його дружина. І що тоді ? Що він зробить? Кинеться бити пику Захарові? Чи викине його з будинку та почне кричати на Камілу… А чи має право це робити коли ще вчора сказав своїй дружині, що кохає іншу та хоче з нею розлучитися заради іншої. Ігор відпустив дверну ручку і не став відчиняти двері, не став заходити досередини оранжереї. Не буде їм заважати, не буде влаштовувати скандалу.

  Ігор повернувся до вітальні, сів, закинув ногу за ногу і поклав руки на спинку дивану. Вирішив дочекатися коли Каміла та її коханець закінчать свої справи й вийдуть зі свого затишного куточку. Ігор хотів, щоб Каміла знала, що йому все відомо. А може вона і хотіла, щоб він дізнався і тому повела Захара в оранжерею. Хотіла довести йому, Ігорю, що вона сама не залишиться і що в неї є інший чоловік, який кохає її.

  Минуло ще хвилин десять, коли Каміла з Захаром зайшли до вітальні весело щось обговорюючи та ще не помічаючи Ігоря, який не зводив з них очей. Ігор помітив, що у Каміли горіло обличчя, а очі світилися. Він то знав, що це так з нею буває після сексу. Кому як не Ігорю про це знати. Каміла тримала під руку Захара упираючись об нього. Ігор ще уважніше придивився до коханця своєї дружини, щоб краще зрозуміти, що у ньому могло так привабити Камілу, що вона готова була так легко відмовитися від свого чоловіка. Високий,  худий, з бородою, чимось схожий на нього самого Ігоря. Але цей Захар був молодший од Ігоря і це було наглядно помітно. Мабуть, років тридцять п’ять не більше, вирішив у думках Ігор пригадуючи саме зараз слова Степана Петровича про те, що Камілі подобаються молодші від неї чоловіки…

-Ігор?!- вигукнула Каміла помітивши нарешті свого чоловіка, який сидів на дивані й не зводив з неї очей насупившись.

-Доброго ранку, Ігорю Олександровичу,- привітався Захар та трохи відступився від Каміли,- я … тут… вашій дружині трав приніс…

-Це добре, що ти дбаєш про неї. Кохаєш Камілу?-  Ігор прямо запитав про це, чи тому що нервував чи тому що хотів щось довести.

-Кохаю,- зізнався чесно Захар, який не став оправдовуватися і цим самим викликав повагу в самого ж Ігоря,- кохаю так сильно, що заради цієї жінки я готовий на все.

-І я його кохаю,- сказала Каміла, якій хотілося в першу чергу зробити боляче Ігорю, так само як і він вчора зробив боляче їй, а вже потім потішитися над цим,- ми кохаємо один одного. І я вдячна долі, що нарешті відчула як це, коли тебе кохають по-справжньому і не мають прихованих мотивів. На відміну від тебе Ігорю Захар мене кохає, просто кохає як жінку, а не те що у мене є.

-Вибач, що розчарував тебе,- Ігор відчув з якою болючою ноткою у голосі дружина звинуватила його не в щирості почуттів до неї і він відчував свою вину,- я радий, що ти зустріла саме того чоловіка на якого заслуговуєш.

-Бачу це тебе заїло, заїло твою гординю,- Каміла присіла на крісло, а Захар продовжував стояти поклавши свою руку коханці на плече,- зізнаюся, що за цим приємно спостерігати. Приємно усвідомлювати, що ти розумієш, що знайшовся кращий за тебе.

-Якщо ти хотіла зробити мені боляче, то тобі це вдалося,- теж зізнався Ігор,- так що ми квити, якщо саме це ти мала на увазі.

-Я багато чого мала на увазі,- Каміла задоволено посміхнулася.

-Варто сприймати все як є, всі подарунки долі,- сказав Захар та подружжя його ніби не чуло.

-А ще я хочу, що Захар очолив компанію замість тебе і я хочу, щоб ти свою часку переписав не на мене, як я раніше говорила, а на нього…

-Що?- від здивування Ігор навіть зіскочив з дивану.- Каміло, ти що розум втратила чи як? Як оцей пустельник зможе керувати такою великою компанією? Він же абсолютно нічого не тямить у цьому. Я скільки зусиль вклав в те, щоб відродити «ЛісБук»  і ти готова все це зруйнувати?