Розділ 34

  Каміла Романівна спокійно дослухала до кінця свою доньку, а потім засміялася притуливши перебинтовану руку до своїх грудей.

-Доню, ти мені за лічені секунди підняла настрій,- сказала вона через сміх,- треба ж так…

-Мамо, ти що мені не віриш?- обурилася Поліна.- Галина Василівна може підтвердити…

-Це дійсно так…,- домробітниця хотіла підбігти до хазяйки та застила на місці, бо побачила, як на неї незадоволено подивився Ігор Олександрович.

-Ігор, про що вони говорять?- запитала Каміла у свого чоловіка обернувшись до нього.

-Про це поговоримо потім, а зараз для тебе буде краще піднятися все-таки до своєї кімнати. Лікар сказав, більше лежати у ліжкові, дотримуватися режиму,- нагадав Ігор Камілі уникаючи відвертої відповіді на її запитання.

-Невже така нікчема як ця… Ема спокусила тебе? І ти піддався їй? Вона ж зовсім не в твоєму смаку, заміжня... Невже незначна моя відсутність підштовхнула тебе у ліжко до…

-Каміла, припини. Запевняю тебе у ліжкові іншої я не був, але нам дійсно є про що поговорити, але потім,- Ігор підійшов ближче до своєї дружини та хотів було допомогти їй піднятися сходами, але натомість отримав ляпас.

-Зрадник, краще ти б з повією переспав чим з нею,- Каміла розлютилася.

-Ще раз повторюю я ні з ким не спав, але Ема… мені небайдужа,- Ігор знайшов в собі сили це сказати дивлячись дружині прямо у вічі, - та про це поговоримо потім і на одинці.

-Звичайно поговоримо, але не про це, а про розлучення,- різко сказала йому Каміла,- ти зруйнував нашу родину. Це кінець.

  Каміла здивувала своєю заявою Галину Василівну та Поліну, бо вони все ж таки очікували зовсім іншого рішення. Були переконані, що Каміла Романівна із соромом викине з будинку Емілію. А вони б на все це подивилися, потішилися. І на цьому все. А воно, зовсім інший поворот подій. А от Ігоря таке спонтанне рішення дружини розлучитися з ним зовсім не здивувало, його скоріше здивувало те, що вона його відразу звинуватила в усіх бідах. Ніби таким чином швидко знайшла причину, через яку можна розійтися. Навіть не стала розбиратися, чи винний її чоловік в чомусь насправді. Ігорю навіть здалося, що Каміла ніби цього сама прагнула, а не тому що дізналася, що йому подобається інша жінка.

-Мама приїхала,- Софійка почувши голос жінки вибігла зі своєї кімнати та поспіхом спустилася сходами та обійняла свою маму,- я за тобою так скучила. Дуже, дуже...

-Мені немає коли з тобою бавитися,- Каміла залишилася байдужою до обіймів дитини, бо її увагу вже привернула Емілія, яка не наважувалася спуститися до них.- Що боїшся?

-А мені немає чого вас боятися Каміло Романівно. З поверненням вас, рада, що ви повернулися. Тільки шкода, що ви поранилися,-Емілія впевнено спустилася сходами донизу і таким чином здивувала всіх присутніх, а ще вдала, що вона не розуміла про що йдеться мова, хоча все чула знаходячись у коридорі на другому поверсі.

-І вистачає в тебе нахабності дивитися мені прямо у вічі. Та я б тобі очі видряпала аби рука була не забинтована. Щоб тебе до ранку тут не було. Тебе звільнено…

- Мамо, Ема хороша,- Софійка все зрозуміла і кинулася захищати Емілію,- я не хочу, щоб вона йшла. Я хочу, щоб вона з нами зустрічала Новий рік у будиночку в горах. Мамо, ти чуєш?

-Ніяка я тобі не мама,- Каміла Романівна ще сильніше розлютилася, коли почула, що і Софійці подобається Ема і вже геть перестала себе контролювати, а цілком віддалася емоціям, які її зараз переповнювали.

-Каміла годі,- Ігор мав намір зупинити свою дружину поки та не наговорила ще чогось.-  Пішли, я допоможу тобі піднятися до спальні. Емілія подбайте про Софійку.

-Я допоможу мамі піднятися,- Поліна кинулася було до них та Ігор жестом своєї руки зупинив її.

-Я сам подбаю про твою маму, а ти краще займися своїми справами.

  Поліна подивилася у вічі матері, яка тільки кивнула головою даючи зрозуміти доньці, щоб та не суперечила з  Ігорем і робила, що він говорить. Каміла раптом усвідомила, що наговорила лишнього, але, мабуть, не шкодувала, бо у бік Софійки вона так і не подивилася. А почала підійматися сходами спираючись здоровою рукою на Ігоря.

  Емілії до сліз зробилося шкода Софійку, яка завмерла  від почутих слів та дивилася в одному напрямку. Вона обійняла дитину, запропонувала їй присісти на диван. Поліна теж підбігла та сіла по іншу сторону Соні, теж обійняла сестричку.

-Мама зараз дуже розлючена і тому сказала… не замислюючись. Вона на емоціях,- Поліна хотіла сказати щось втішне, вона то і сама не повірила, що її матір говорила серйозно і що Софійка насправді не її молодша сестричка.- От бачите Емілія, що ви наробили. Це все через вас. Та тепер вас звільнено і наша родина знову заживе щасливо. А ви повертайтеся туди звідки приїхали.

-Ема хороша, і вона нікуди не піде,- Софійку обурили слова Поліни.- Якщо вона піде, то й я піду разом з нею.

-Тобі й десяти немає, а ти тут вже умови свої висовуєш,- відрізала їй Поліна,- ти взагалі не повинна влазити у розмови дорослих.

  Софійка не стрималася та заплакала від образи, від нерозуміння дорослих. Ема теж заплакала разом з нею, знову обійнявши її, бо так було шкода цю маленьку дівчинку до якої вона встигла прив’язатися всією душею та серцем. Поліна хотіла була піти та потім передумала та знову сіла на диван і теж обійняла Софійку. Дівчина любила свою молодшу сестричку і їй по-справжньому було  жаль їй.

-Не плач, все буде добре,- сказала Поліна,- а то і я буду плакати. А хочеш підемо у сніжки пограємо? Ти тільки подивися скільки снігу випало.

-Хочу,- Софійка потроху почала заспокоюватися,- але я хочу, щоб і Ема з нами пішла.

-Ви йдіть удвох,- Емілія витерла очі Софійки, а потім свої. Йдіть погуляйте, хоча вже і темніти починає, але десь ще годинку погуляти встигнете, тим більше, що вітру немає.

-А ти нікуди не підеш поки я гулятиму?- Софійка відчула тривогу, бо  подумала, а раптом її хочуть обманути.