Розділ 27

  В Ігоря почав вриватися терпець, не міг ніяк дочекатися, коли Каміла повернеться додому. Хотів якомога скоріше їй все виказати, влаштувати скандал, виплеснути біль образи, яку відчував до неї. Ігор налив ще собі у склянку коньяку та сів на дивані у вітальні чекаючи на дружину. Але час спливав, а її все не було. Він знову набрав її номер, та смартфон залишався вимкненим і це його ще більше розізлило.

-Галино Василівно,- покликав домробітницю, яка відразу підбігла до нього забувши про все, бо бачила в якому незадоволеному стані знаходився її господар.

-Слухаю вас Ігорю Олександровичу? Вам щось принести?-запитала вона та зобразила на обличчі посмішку.

-Налийте мені ще випивки. І скажіть, будь ласка, де це Каміла Романівна?  Чому затримується? І чому в неї вимкнутий телефон?- Ігор почав відчувати сп’яніння, але здатність мислити не втрачав.

  Галина Василівна швидко взяла пляшку коньяку в мінібарі та налила йому в склянку і лише тоді відповіла:

-Я не знаю, чому затримується Каміла Романівна. А що у вас такого сталося? Чи можу я чимось вам допомогти?

-Не треба лізти вам не в свої справи, як зазвичай ви це робите. І не варто приховувати де знаходиться ваша хазяйка. Бо ви як завжди в курсі всіх її справ,- Ігор чудово пам’ятав, що Галина Василівна  в усьому допомагала Камілі і купити Софійку теж, саме так купити.- Так чому затримується Каміла? Відповідайте.

-Я справді не знаю де знаходиться ваша дружина на даний час,- Галина Василівна аж трохи присіла від суворого голосу свого господаря, бо в якійсь мірі вона боялася його гніву,- я її телефонувала, але вимкнено. Якщо хочете я зателефоную Маргариті, це продавчиня…

-Я знаю хто така Маргарита,- відрізав їй Ігор намагаючись з усіх сил стримуватися, щоб не послати куди подалі свою домробітницю.- Чому стоїте? Йдіть телефонуйте.

-Я миттю Ігорю Олександровичу…

  Галина Василівна швидко пішла та взяла свій телефон. Вона набрала Маргариту.

-Я зрозуміла тебе… А ти точно знаєш, що вона поїхала на ту зустріч? Скинь мені, будь ласка, номер телефона тієї партнерки…. Дякую,- Галина Василівна з полегшенням видихнула радіючи про себе, що їй вдалося дістати інформацію про місце перебування Каміли Романівни.

-Ну, що там? – Ігор вже точно не витримував.

-Маргарита сказала, що Каміла Романівна поїхала на ділову зустріч з новою партнеркою. Отож, напевне там і затрималася. А телефон, мабуть, розрядився, а вона і не помітила. Отож, ми тут даремно всі так хвилюємося,- Галина Василівна хотіла заспокоїти чоловіка,- Ігорю Олександровичу ви може підніметеся до себе, приляжете.

-Не треба мені  тут вказувати, що робити. Сам знаю...

-Я ні в якому випадку вам не вказую Ігорю Олександровичу, я хвилююся за вас,- Галина Василівна відчувала незручність через те, що сказала не те,- я хочу, як краще для вас. Можу вам допомогти піднятися…

-Йдіть займатися своїми справами і не треба маячити у мене перед очима. Ви на мене негативно впливаєте,- Ігор вже підвищив тон намагаючись якомога швидше позбутися присутності домробітниці.

   Галина Василівна все чудово розуміла і тому поспішила на кухню, гадаючи, що могло так розгнівати Ігоря Олександровича. Вона це повинна обов’язково з’ясувати до повернення Каміли Романівни, щоб доповісти їй, що до чого. Адже, це входить в її обов’язки за всіма слідкувати і все доповідати своїй хазяйці.

  Ігор хотів ще налити собі коньяку та потім подумав, що досить, бо ноги і так почали підкошувати, а перед очима все пливти. Зовсім не планував напиватися, але потроху й потроху і ось, тепер геть сп’янів. Його почало водити по вітальні у різні сторони й він навіть трохи не впав та втримався схопившись за спинку крісла. Зібравшись, підійшов до сходів та почав підіймати на другий поверх. Йому необхідно було лягти у ліжко і проспатися, щоб сп’яніння скоріше пройшло. А з Камілою він поговорить вже завтра. Мабуть, зустріч цікаво проходить, якщо затримується. Але про це він дізнається теж завтра.

  Ігор все ж таки вдало піднявся по сходах та провів рукою по обличчю ніби це допоможе йому протверезіти. А потім подумав, що не хоче тверезіти, а хоче якомога довше перебувати у затуманеному розумі, не хоче так швидко повертатися до реальності. До той реальності, яка гнітила, причиняла біль. Він мало помало пішов коридором до спальні. Та голос Емілії, яка вкладала Софійку спати його зупинив. Ігор підійшов та прочинив двері дитячої опираючись від одвірок, щоб не впасти.

-Солодких тобі снів,- сказала Ема сонній дівчинці та поцілувала її у лобик.

-А тато, мабуть, зайнятий?-запитала Софійка заплющивши очі.

-Так. У нього багато роботи, тому він завтра до тебе зайде. А ти засинай котику. На добраніч тобі,- Емілія поправила ковдру та хотіла вийти з кімнати і саме тоді помітила Ігоря, який не зводив з неї очей.

  Ігор зараз думав про те, що Ема була б хорошою мамою для Софійки. А не те, що Каміла, завжди була байдужою до Соні й турботу про неї перекладала на служниць та нянь. Він тепер то розумів, чому це так. Каміла придбала Софію як річ, яка доповнила їхню сім’ю і насамперед вона задовольнила його бажання стати батьком. А він то щасливий був від того, що у нього народилася донька. Але те, що він дізнався правду нічого не змінить для нього. Софія назавжди залишиться його рідною донькою. Ніколи від неї не відмовиться і ніколи їй не скаже, що вона йому не рідна. Софійка завжди буде його принцесою, яку він буду завжди любити, про яку буде завжди дбати і яку завжди буде називати своєю донечкою.

   Ігор хотів відійти від дверей і дати можливість Емілії вийти з кімнати дитини та не втримався і впав на підлогу. На щастя Софійку не розбудив, бо та вже встигла міцно заснути і Ема швидко зачинила двері дитячої та кинулася допомагати Ігорю підвестися з підлоги. Вона то відразу зрозуміла, що він добре випив.

-Навіщо ви напилися?- запитала Емілія у нього взявши його за лікоть.- А в тім я розумію… Але не треба було…