Розділ 26

  Ігор деякий час так і сидів за своїм столом ніби занімівши, тупо вдивляючись у двері в які щойно вийшла Емілія. На столі лежали папери, які йому дала Христина і які він ще ніяк не наважився переглянути. Чомусь був впевнений, що Христина говорила правду і переглянувши ті результати тесту ДНК тільки підтвердить свої домисли. В його голові переплуталися всі думки і навіть не знав від чого йому зараз найбільше болить. Чи від того, що Ема розчарувалася у ньому, чи від того, що він розчарувався у Камілі.

  Ігор заплющив очі пригадуючи, як кілька хвилин потому зізнався Емілії у коханні, як хотів її поцілувати. Бо не міг вже приховувати свої почуття, стримувати той порив, те бажання, ту жагу. Пригадав, як манливо виглядали її вуста, на смак, яких він так і не спробував, так і не відчув ту пристрасну насолоду. Емілія та жінка  в яку він закохався, яка не була йому байдужою. Але, на що саме він розраховував, коли зізнавався їй у коханні? Невже на те, що вона стане його коханкою? Але ж тоді він порушить ті принципи, яких завжди дотримувався. Адже в стосунках найбільше цінував вірність. Хіба не так? Ніколи навіть подумати не міг, що наважиться зрадити своїй дружині, навіть, коли її зовсім і не кохав. Але відчувши силу кохання, пробуджену пристрасть він, Ігор був готовий переступити межу порядності.

  Ігор чітко розумів, що те почуття, яке він відчував до Еми здатне зруйнувати його сім’ю. Зруйнувати все те до чого він так сильно прагнув дійти. Не краще було б відпустити Емілію, дати їй змогу поїхати й забути про неї. Хоча забути її він ніколи не зможе. Хіба можна забути ту яку кохаєш, яка викликає у тобі такі сильні почуття. Але вибирати між почуттями та своєю сім’єю, комфортним життям Ігор не хотів. Скоріше був  готовий все це поєднати чим обирати між ними. Залишив би все як є, і до всього цього приєднав би стосунки з Емою.

  Так, він би хотів, щоб Ема стала його коханкою. Ігор врешті-решт визнав це у своїх думках. Він би для неї робив все, щоб їй було б добре. Забезпечив би житлом, фінансово і виконував би всі її побажання аби тільки вона була щасливою і чекала б на нього завжди. А він би по можливості зустрічався з нею і вони б разом гарно проводили час. А потім би він повертався до своєї сім’ї, до своєї роботи. Так, саме цього Ігор хотів насправді, хоч раніше не був прихильником стосунків на стороні. Але вибрати щось одне так важко, фактично майже неможливо. Бо втрачати ні сім’ю, ні Ему він не хотів.

  А як же Ема? Раптом подумав Ігор нагнувшись над столом та обхватив руками голову. Як же їй? Невже він здатен думати тільки про себе? Можливо, але не наскільки, бо зараз він думав і про неї теж. А вона ж явно дала зрозуміти, що не хоче бути коханкою одруженого чоловіка. Та якби він захотів, то нікуди б вона не ділася, подумав. Від його чарів вона б не втекла, як зібралася це робити. А вона то і справді збирається тікати від нього, від почуттів. І тим паче тепер, коли він в її очах не такий вже й ідеальний. А чи готовий він її відпустити заради того, щоб дати їй можливість побудувати своє особисте нове життя. Вона ж хоче переїхати до Києва, вступити до університету і забути його.

  Емілія молода, приваблива, розумна, а такі дівчата без уваги чоловіків не залишаться. Ігор ще більше засмутився, коли подумав про те, як Ема почне зустрічатися з іншим. Можливо це буде студент того ж університету, а можливо і викладач. Ігор струхнув головою відганяючи геть таку занадто бурхливу уяву. Хіба важливо хто це буде? Тут важливіше, що в Еми буде можливість побудувати нову повноцінну родину, народити дітей. У неї буде те про що мріють багато жінок. Чоловік, діти, вища освіта, кар’єра. У Еми все це без сумніву буде, якщо він, Ігор не стане їй заважати та стримувати. Якщо він її відпустить. І знову ж це питання, а чи готовий він її відпустити?

  Ігор підвівся із-за столу розуміючи, що не може чесно відповісти на це запитання. Та знав, що повинен відпустити заради її добробуту і щастя. Якщо кохав, то повинен це зробити, дати їй шанс побудувати своє власне життя, не повинен заважати. Так, це важко зробити, але він повинен, він мусить. Якщо не може відмовиться від того що має, заради неї. То, може хоча б не заважати їй розпочати нове життя. Ігор підійшов до столику з алкогольними напоями та налив собі у склянку коньяку. Йому було необхідно випити, хоча б трохи розслабитися, зняти напругу.

  Його погляд привернули папери, які йому дала Христина. Він нервово посміхнувся зробивши ще ковток коньяку. Чи дивитися їх? Чи все залишити як є? Зараз би міг запросто викинути папери та про все забути. Та він цього не зробить, не може. Ігор поставив вже пусту склянку на стіл та взяв до рук папери і почав їх переглядати. Там дійсно були докази того, що Софійка не його донька і не донька Каміли. І навіть було вказано хто є сурогатною матір’ю дівчинки і навіть сума, яку Каміла заплатила тій жінці, яка погодилася народити дитину для неї.

  Прочитавши все це Ігор щосили кинув папери на підлогу, які розлетілися по всьому кабінету. Чоловік відчував злість, роздратованість і… образу на дружину за те, що вона так вчинила з ним. Це ж треба так обвела його кругом пальця. Всі ці вісім років він вважав Софійку своєю донькою, тією, яку народила йому Каміла. Ігор налив собі ще коньяку пригадуючи, як вона запитала у нього чи хоче він мати дітей. А він відповів їй, що дуже хоче бути батьком.

-А я хочу народити, хочу вдруге стати матір’ю,- з цілковитою впевненістю заявила йому тоді Каміла,- і дарма те, що мені сорок років, я без будь-яких проблем можу завагітніти та виносити нашу дитину.

-Кохана, ти зробиш мене найщасливішим чоловіком у світі, хоча я і так щасливий поруч з тобою,- сказав їй тоді Ігор радіючи у передчутті ще щасливішого майбутнього.

  Та тепер Ігор розумів, що Каміла, мабуть не змогла завагітніти, як мріяла і мабуть у неї не було шансів, якщо вона пішла на такий обман. Могла б відверто йому все розповісти і він би все зрозумів та не став би нічого вимагати. Прийняв би все як є. Для нього все ж насамперед мало значення можливості, які він отримав знаходячись у шлюбі з нею. А в тім Каміла, як жінка йому теж дуже подобалася та й зараз подобається, просто почуття до неї у нього так і не з’явилися. А він то прагнув її покохати по-справжньому, старався та серцю не накажеш.