Розділ 25

-Ігор, нам треба поговорити,- почувся голос Христини по ту сторону дверей.

-Одну хвилинку,- Ігор за мить прийшов у себе та схопив Ему за плечі.

  Емілія все зрозуміла і без пояснень з його боку. Зрозуміла, що Ігор не хоче, щоб його члени сім’ї бачили її, Ему в його кабінеті та ще й на одинці з ним. Вона не розгубилася, а швидко сховалася за темно-коричневу штору, яка висіла на вікні. За ці лічені секунди Емілія відчула на собі, як це якби вона була і справді коханкою одруженого чоловіка. Це означало б ховатися по кутках, постійно озиратися назад, хвилюватися через те, що хтось може застати їх зненацька. І тоді про їхні потаємні стосунки стане всім відомо, насамперед дружині коханого. Чи готова вона до цього? Чи хотіла вона так? Ні, ні, ні… всупереч своїм почуттям, ні, всупереч своїм бажанням теж ні…

  Емілія завмерла притаївшись за шторою, намагалася не ворушитися, щоб ненароком не видати себе, щоб не стати причиною сварки, щоб не з’явилися лишні запитання та головне, щоб не підвести його, Ігоря. В її думках все ще звучали відголоски його зізнання. Ігор кохає її. Кохає так само як і вона кохає його. Від цих слів так приємно та радісно, але… водночас і сумно, бо їхні почуття заборонені. Їм не бути разом, Емілія остаточно раз і назавжди це усвідомила набагато глибше саме зараз. Бо бути коханкою одруженого чоловіка вона точно не зможе і це незважаючи на те, що кохала його понад усе. Не зможе переступити межу… А чи зможе вона жити поруч з чоловіком аж пів року, якого кохала і впиратися спокусі? Це для неї не можливо, це випробування, яке вона не зможе пройти. Отож, доведеться якомога швидше покинути цю роботу, вже на днях і з’їхати з цього будинку. Втекти подалі від спокуси… такого солодкого гріха. Всі ці думки промайнули в її голові за лічені секунди. А потім події у кабінеті відігнали від неї всі роздуми та домисли.

-Я прийшла тобі розповісти правду,- Христина зайшла до кабінету Ігоря тримаючи у руках папери.

-Буду радий тебе вислухати, тим більше, що давно хотів з тобою поговорити,- Ігор жестом руки вказав жінці на крісло і сам сів за своє водночас подивившись на штору за якою стояла Емілія переконуючись, що її не видно і Христина нічого не помітить.

-А чому кави аж дві чашки, коли ти тут один?- поцікавилася Христина сідаючи у крісло.

-А…,- Ігор навіть розгубився від цього несподіваного запитання та потім якомога спокійнішим тоном відповів,- до мене мав заїхати  бригадир пилорами та в останню мить зустріч було скасовано.

-Ну, тоді я вип’ю її,- Христина нервовими рухами взяла до рук чашку і почала швидко пити каву, ніби цим самим змушуючи себе заспокоїтися й Ігор це помітив.

-Сталось щось?- запитав він обережно взявши до рук іншу чашку з кавою.

-Багато чого сталося,- Христина поставила чашечку на стіл все-таки трохи вгамувавши свої емоції.- А ти про що хотів зі мною поговорити?

-Хотів дізнатися чого ти хочеш?  Чому не даєш спокою моїй дружині?- Ігор намагався зосередитися на розмові і не думати, що Емілія стоїть ось-ось поруч і слухає про що вони розмовляють.

-Я хочу, щоб мені повернули мої акції «ЛісБука»,- напряму озвучила свої бажання Христина.

-Але…, хіба ти забула, що продала їх за хороші гроші?- запитав Ігор.

-Я все пам’ятаю, але ви мені тоді задурили голову і тому я продала акції вам. Я гадала, що «ЛісБук» доживає свої останні дні, а воно «ЛісБук» став процвітати та приносити великі прибутки і тому я хочу знову стати співвласницею своєї частки, замість тебе. «ЛісБук» повинен належати мені і Камілі, а ти повинен бути тільки керуючим, бо у тебе це добре виходить.

-Христино,- Ігор награно розсміявся,- ти у своєму розумі. Не можна повернути те що ти добровільно продала. Тому раджу тобі припинити бажати те, що не є здійсненим. Якщо хочеш, можу тобі допомогти знайти хорошу роботу, якщо вам не вистачає тих грошей які отримує твій чоловік.  Хіба Федір зараз погано заробляє? Він заробляє аж занадто добре.

-На що ти Ігорю натякаєш?- вигукнула обурено Христина.- Він віддано працює на тебе, але ти йому платиш занадто мало.

-І тому?- Ігор хотів з’ясувати чи знає Христина про те, що її чоловік тепер працює на Степана Петровича колишнього чоловіка Каміли і чи вони разом намагаються розорити «ЛісБук».

-І тому я хочу повернути своє, якщо ні, то ти і Каміла втратити все,- Христина перейшла на погрози.

-Христино, припинімо цю розмову, яка немає абсолютно ніякого змісту,- Ігор підвівся із-за столу бажаючи якомога швидше випровадити жінку з кабінету,- був радий тебе побачити, але я зайнятий і більше не маю часу базікати тут з тобою на пусті теми. А про те, щоб піти на роботу подумай.

-Каміла мені це вже пропонувала. Взагалі, ви ніби зговорилися, бо говорити одне і теж. Знову намагаєтеся задурити мені голову. Але на цей раз не вийде. Знай, я ніколи не ходила на роботу і не збираюся цього робити,- Христина теж підвелася,- але перш ніж я піду хочу дати тобі ось ці документи. Коли ти їх переглянеш, то зрозумієш на що я здатна. В цілому можеш вважати, що з сьогоднішнього дня та з цієї хвилини я починаю руйнувати твою родину. І в моїх очах ти справжнісінький альфонс, який розбагатів за рахунок того, що одружився з багатою жінкою, з моєю дорогесенькою сестричкою. Не розумію ще й досі, як тобі вдалося так закохати її в себе, що заради тебе вона на все здатна. Насамперед, аж половину компанії переписала на тебе. А знаєш чому вона це зробила? Щоб ти від неї нікуди не пішов. Вона тебе купила, бо тепер ти від неї точно нікуди не підеш. Правда?

-Христино, припини нести нісенітниці,- Ігорю було неприємно, що це перш за все чула Ема.

-Але не все так райдужно як ти гадаєш. Ти почитай все-таки уважно документи. Там результати тесту ДНК, які підтверджують, що Софія не твоя донька, але й не Каміли,- Христина задоволено посміхнулася дивлячись в обличчя Ігорю,- бачу, що не віриш. Але переглянувши документи повіриш.  Заради того, щоб тебе остаточно до себе прив’язати Каміла купила немовля. Саме так купила, бо по-іншому це і не назвеш. Підробила документи, що це ваша донька і вдавала що вагітна. Шкода, що ти ніколи не замислювався над тим, чому Каміла тебе аж на пів року відправила за кордон вирішувати питання компанії. І саме тоді з’явилася Соня, а не народилася у вас, як ти гадав…