Розділ 11

   Заграв смартфон Ігоря. Це була знову його дружина Каміла. Емілія хотіла вийти з кабінету, щоб не заважати їхній розмові. Та Ігор жестом свої руки дав їй зрозуміти, щоб вона так і лишилася сидіти за робочим столом та пити каву. Емілії спочатку якось було незручно ставати слідком чужій розмови. Та потім все ж таки зізналася сама собі, що їй  насправді було цікаво послухати про що вони будуть розмовляти. Їй хотілося більше дізнатися про стосунки Ігоря та Каміли. Зрозуміти наскільки вони міцні чи можливо навпаки мають якісь негаразди. Тільки навіщо їй про це знати? Навіщо вона проявляє цю допитливість?

-Котику, кохана я тебе благаю вгамуйся,- Ігор намагався втішити свою дружину яка на підвищеному тоні виказувала йому по телефону своє незадоволення тим, що він зараз не вдома,- виникла маленька затримка, але запевняю тебе зранку я вже буду вдома і ми разом поснідаємо. А зараз лягай відпочивай… Що? Навіщо?... Каміла, та вгамуйся ти нарешті… Алло… Каміла…

  Ігор відкинув в бік смартфон, з незадоволеним виглядом сів на диван, а потім знову скривився від болю торкаючись до забинтованої рани.

-Невгамовна жінка. Іноді вона і мертвого може дістати своїми ревнощами,-сказав Ігор чи то Емілії, чи то сам до себе,- збирайтеся.

-Куди збиратися?- не зрозуміла Ема.

-Каміла разом з Дмитром вже їдуть по нас. Через пару хвилин вони будуть тут…

-Але ж вам бажано перележати, бо рана ж,- Емілія відчула хвилювання за нього, а ще була здивована почутим, а саме тим що Каміла Романівна ось-ось має приїхати сюди.

-Дякую вам Ема за турботу, але перележати у мене вийде тільки вдома,- криво посміхнувся Ігор.

-А якщо від трясіння в автомобілі у вас відкриється кровотеча?- Емілія підійшла до нього.

-Не варто все так перебільшувати. Рана не така вже і глибока,- Ігор підвівся,- мені варто щось одягнути. Треба пошукати якийсь одяг, бо сорочка геть зіпсована. І бажано поквапитися.

-Я вам допоможу,- Емілія все зрозуміла і кинулася до шафи.

  У шафі ніякого одягу не знайшлося і вона тільки розвела руками обернувшись до нього. Ігор якось невпевнено тримався на ногах, було помітно, що йому не на жарт було зле. Він в мить зробився блідим  і був на межі втрати свідомості. Емілія це відразу зрозуміла і кинулася до нього, обійняла навколо оголеного торсу, притулившись до нього та допомогла сісти знову на диван. І саме в цю мить до кабінету зайшла Каміла Романівна. Вона кипіла від гніву і готова була прямо вибухнути від люті, бо в її очах все виглядала так ніби Ігор зараз зраджував їй з нянею їхньої доньки.

-Я так і знала,- вигукнула вона,- ти, стерво, спокусила мого чоловіка…

-Вашому чоловікові погано, хіба ви не бачите, що він майже без свідомості,- обурено відповіла їй Емілія,- я хоч і не медик та чомусь мені здається, що у нього впав тис, а може…

-Відійди від нього,- наказала Каміла Романівна,- чому мені ніхто не повідомив, що мій чоловік поранений. Чому? Я запитую, чому…

-Я не знаю…

-Зі мною все гаразд,- в Ігоря трохи прояснився розум і свідомість повернулася до нього,- невеличка подряпина. Ема перев’язала мені рану…

-Чому ти це приховав,- Каміла Романівна ще виглядала незадоволеною, сердитою,- Дмитро, мерщій йди сюди…

 Водій, який чекав на своїх господарів на вулиці все чітко чув і тому відразу забіг до будівлі.

-Допоможи мені Ігоря Олександровича довести до автомобіля,- звернулася до нього Каміла Романівна, а потім запитала в Емілії.- А чому тут більше нікого немає? Ви що перебували в конторі тільки вдвох?

 -Я не знаю…

-Та що ви одно завадили, я не знаю, я не знаю,- Камілу Романівну відповідь Еми ще сильніше вивела з себе,- ви звільнені.

-Що?- Ема наскільки була здивована, що навіть присіла на диван.

-Кохана припини цей балаган,- Ігоря така поведінка дружини роздратувала,- ми повинні навпаки дякувати Емі за її допомогу, а не звільняти.

-Раніше ти до неї по імені та по батькові звертався, а тепер називаєш просто Ема,- Каміла Романівна аж стиснула зуби від припливу нової хвилі ревнощів.

-Каміла і справді припини,- вже владним тоном Ігор крикнув на свою дружину,- твоя поведінка переходить всі межі вихованості. Прошу тебе подумай, що ти зараз говориш. Повір, ти даремно ревнуєш. Мені крім тебе ніхто не потрібен. І взагалі, зараз не та ситуація… у нас зараз набагато серйозніші проблеми, хтось намагався перешкодити доставку товару на місце призначення. Хтось хотів, щоб я тобто ми втратили контракт…

-Ти тільки не хвилюйся любий,- Каміла Романівна почала нарешті усвідомлювати що її поведінка є і справді недоречною,- я все зрозуміла. Зараз найголовніше твоє здоров’я про яке варто подбати в першу чергу. Але з Емілією ти вже нікуди не поїдеш.

-Гаразд,- погодився Ігор,- якщо ти так хочеш, то так і буде.

-Можете і надалі працювати у нас,- Каміла Романівна обвела Ему очима з голови до ніг,- але за своєю поведінкою слідкуйте. Дмитро, чому стоїш як пам’ятник, допоможи…

-Так,- водій підбіг і взяв Ігоря під іншу руку, а потім додав,- у багажнику автомобіля у мене є спортивна кофта. Може…

-Звісно, Ігорю треба одягнутися,- Каміла Романівна обережно разом із водієм повели Ігоря до автомобіля.

  Емілія продовжувала зберігати мовчання ще перебуваючи у незрозумілому емоційному стані. Згодом сіла на переднє сидіння автомобіля як і наказала Каміла Романівна, бо сама вона сіла на заднє поруч зі своїм чоловіком. Ема не стала прислуховуватися до того, що Каміла так пошепки розповідала чи то втішала Ігоря. Вона думала про своє. Бо було над чим подумати. Неприємне відчуття досади, образи, якогось розчарування переповняло її на даний момент. А на що вона то сподівалася? Чого очікувала? Невже того, що Ігор захопиться нею як жінкою. Невже вона думала, якщо вони проведуть більше часу на одинці це їх зблизить і тоді з’явиться надія на щось більше. Надія на подальше спілкування, надію на… Невже на стосунки? На інтимні стосунки? Від такої думки Ема відчула як холод пробігся по її шкірі, ніби все тіло огорнув крижаний лід.