6

Частинка шоста

-АААААААА!
-Якого біса відбувається, чому ти кричиш серед ночі, Женю!?
-Олю! - кинулася я з обіймами на подругу.
-Тихо-тихо. - почала вона мене гладити по голові, заспокоюючи.
-Олю, знаєш що мені наснилося?
-Що ж?
-Вовки шматують того хлопця, ворони довбуть твоє тіло, а мене щось тяне під землю і весь час щось виє!
-Шшш... Тихо, люба.
-Мені так страшно стало.
-Все буде добре.
-А якщо це щось віщує.
-Ти просто себе накрутила.
-Думаєш?
-Так.
-Мені однаково страшно.
-Не хвилюйся.
-У мене погане передчуття.

Вихідний.

-Любко, ти з нами?
-Та ні, йдіть без нас.
-Як знаєш. То що, пішли, Женько?
-Пішли, Олько. 

Темна місцина.

-Агов, дівчата, не підкажете, котра година?
-Майже дванадцята.
-Куди прямуєте?
-Це вас не обоходить. - мовила я кремезному чоловічку, який жахав до мурашок на шкірі, яке я не подавала жодного прояву страху.
-Обходить. Твоя сестра нам бабки завинила.
-Я її не маю.
-Не добре ти мовиш, красуне, говоритимемо по-іншому. 

Звідки не візьмись, вискочив, як пантера, хтось у темному спортивному одязі і вирубив того гіганта.

Ще якісь страхопудали прибули.
Почалася перестрілка, потім якась жорстока бійка, де одного четверо дубасили у живіт.
Оля колись встигла зателефонувати у поліцію. 

Тим часом я, просто кричала на тих велетнів, з вологими й солоними щоками.

Що? Мій живіт прострелений?
Оля десь біжить із закривавленою рукою...
За нею ще два великих страхіття.
Темніє в очах...