5

Частинка п'ята.

Дорога до закладу освіти.
-Олю, ти нормальна? Ми запізнюємося, а ти чисті черевики серед дороги витираєш.
-Нормальна! 
-Я зараз без тебе піду.
-Чекай, ще кілька секунд.
-Я вже стомилася тебе чекати!
-Хто б говорив! Проспала, взагалі-то ти, а не я!
-Швидше! Кому те твоє взуття потрібне?
-Ходімо!
-Побігли!
-Ну побігли!

Біля закладу освіти.

-Ху-у-у-х! Ура! Ми навіть на кілька хвилин раніше прибули! 
-Чудово! А ти мене підганяла!
-Якби не підганяла, то запізнилися б до тієї.
-Ну окей, добре, що підганяла.
-Отож-бо і воно.
-Так-так-так.

Обідній час.

-Виявляється, тут, на території, геть близько, є місце, де можна купити булочку, воду, йогурт, чи ще щось таке.
-Тоді чому стоїш? Швиденько веди мене до раю! - із захватом мовила Оля.
-Слухаюсь!

Після закупу смаколиків.

-Ммм, сто років йогурту не їла! - смакуючи цю смакоту.
-Старезна ти, жах просто.
-То й що?
-То й нічого!
-Ось і все.

Закінчення занять.

-Сьогодні цікаво було на парах, правда?
-Правда-правда, не брехня ж. - підтакувала я наминаючи черговий еклер.
-Як ти можеш стільки їсти і не товстішати!?
-Хотіла пояснити, як наша вчителька хімії, мовивши про суму, реагенти, дорівнює і реакцію, але забула.
-Лузерка.
-Та ну! Америку відкрила!
-Ти лише лузерка з бажанням мовити хімічни формулами, а я мандрівник-географ.
-Ну так, так.

Вдома.

-Хочу їсти.
-Знову? Ти не лопнеш?
-Ні.
-А твій одяг?
-Побачимо.
-Побачимо-побачимо.
-Еге.

Перед сном.

Повідомлення від невідомого номеру.

-Доброго вечора, спиш?
-Сплю.

Телефон вимкнено.
Перебої на шляху до царства Морфея.
Випите снодійне.
Результат отримано.
У сон поринуто.

-Добраніч, Олю.
-Угу, солодких снів.