3

Частинка третя

Загалом, все минуло добре. 

-Урааааа! Заняття скінчились! Олю, ти йдеш? - крикнула я до своєї подруги.
-Так!
-Швидше!
-Та іду я!
-Куди підемо?
-Хочу додому.
-Ти серйозно?
-Так, Женю!
-Так окей, все. Як хочеш! 
-Слухай, мені до крамниці треба.
-Я з тобою!
-Ні, йди додому. Я скоро буду!
-Ти сьогодні якась не така, але я тебе послухаюсь.

Я пошкандибала додому одна і трішки зла.

-Ну, привіт! 

Я йшла в навушниках опустивши носик у асфальт.

-Агов, привіт!

Слухала свою улюблену пісню. Вона була англійською мовою. Я намагалась її розбирати, хоч переклад знала. Якщо стисло, то я поринула у свої думки.

-Дурепа! - з цим вигуком хтось повалив мене на землю.
-Що ти твориш!?
-Я творю!? Це це сліпа! На дорогу виперлася, де не можна!
-Ой... - тут я вже трохи почала розуміти сутуацію.
-Ой? - розміявся мій рятувальник, тільки після чого я впізнала хто це.
-Ти!?
-Я!
-Ну що ж, дякую. - я піднялася, вимкнула навушники і пішла далі, уважно спостерігаючи за дорогою.
-Це все? - вигукнув хлопець, трохи збитий спантелику.
-Так!
-Що з тобою не так?
-Це ти зараз мене запитуєш?
-Кого ж іще?
-Мм, може у цього натовпу?
-Пропоную поговорити у більш тихому місці.
-Пропоную розійтись, наче не знаємо одне одного.
-Чекай! - чомусь цей хлопець вхопив мене за лікоть.
-Га? - здивувалась я.
-Як тебе звати?
-Євгенія. Задовонений?
-Цілком. А я Костя.
-Констянтин?
-Щось таке.
-Хтось такий?
-Не клейся до слів.
-Чому ні?
-Бо так.
-Я не задоволена відповіддю, але пропустимо це крізь вуха.
-Та ось, я хотів..
-Я теж багато чого й досі хочу.
-Чому ти перебиваєш?
-Хто зна.
-Погуляємо, Женю?
-Я Євгенія. 
-Погуляємо, Євгеніє?
-Погуляємо, зараз, хвилин п'ять.

За дві години вдома.

-Ну що? Розповідай!
-Що?
-Про того красунчика, якого ти відхопила, поки я в крамниці була.
-Хто сказав, що я його тоді відхопила? І взагалі, звідки ти взяла, що я його відхопила?
-Не треба мені запитаннями на запитання відповідати. Розказуй!
-Та немає що розповідати!
-Слухаю!
-Зранку зустрілися, при цьому побилися, а ось зустрілися і помирилися.
-Як його звати?
-Констянтин.
-Цікаво!
-Він на якому курсі? 
-Не знаю.
-Ну бляха, чому ти не запитала?
-Тому що! Все відстань. Що купила?
-Подарунок тобі!
-В честь чого?
-В честь початку нового життя!
-А я тобі нічого не приготувала..
-Нічого, подаруй мені ту футболку!
-Трясця, тільки від любові до тебе, яку я розвивала з дитинства!
-Люблю тебе! - накинулася вона на мене з обіймами.
-Де там твій подарунок?
-Ось! - вона вручила мені книжку, про яку я вже два місяці торочила.
-Дякую!
-Будь ласка, Женьок!
-Олю, називай мене Євгенією, скільки я проситиму?
-Та не виходить в мене!
-Ну окей, але намагайся.

На таких нотах минув наш вечір.