2

Частинка друга

Сьогодні зранку, одна дивна дівчина, врізалася в мене.
Мені гадалося, все це випадковість і ніяким чином не повпливає на моє життя, та я "трішечки" помилився.

Спершу я подумав, що вона сором'язлива й відразу вибачиться та втече, та не так то було.

-Йой, боляче! Будьте обережнішим!
Вперше чую, щоб такі дівчата до мене на "ви" зверталися. Може перевихована?
-Пані, з вами все добре?
-Яка я вам пані, невже такою виглядаю?
-Гаразд. Леді, ти як?
-Ніяка не леді, а живе чудо. Оскільки ще жива, як видно, тож все чудово. А тепер відпусти мене.
-Слухай, ми з тобою раніше не зустрічались?
-Яким боком це мало статися?
-Сам не знаю. Чомусь так здалося.
-Агов, відпусти! Кому кажуть?
-А, ти це мені? Та ні, мені зручно.
-А мені ні. Відпусти кажу.
-Чекай.
-Що тобі потрібно, від незнайомки?
-Зустрінемося завтра о шостій вечора у парку, біля центру?
-Що ти верзеш? Яке зустрінемося? Не сміши, мені не до сміху.

Я випадково трохи не там її зачепив.
Потім ми посперечались і я отримав по заслугах. Але дідько, як вона посміла? Надто нагла особа. Я поглянув їй у слід, вона навіть трохи відбігла від мене. Чи то я такий страшний, чи то навчання таке цікаве й важливе?
Все одно, це блідооке, малоприміте дратівливе дівча мене зацікавило.
Варто поспостерігати за нею.

Трясця, в мене ж теж пари.
Я підняв рюкзак та побіг до потрібного приміщення. 

Постукав у двері, та увійшов в аудиторію.
Запізнився, ну то й що, яка різниця, не їм же за мене тести писати, чого витрішились?

-Вибачте, пані Паркенс, чи можу я сісти на місце?
-Ех, Пітере, що ж із тобою вдіяти, сідай вже. 
Ну пішов, та й сів.
Сів. На жувальну гумку.
-Жора, дідько!
-Тиша!
Трохи покривившись я заспокоївся і відволікся від тієї заворожучої незнайомої.