Прихисток твого кохання

Розділ 15

Натан уже десять хвилин, як спав у ліжечку. Надін встигнула дістати телефон, і тепер ми сиділи на ліжку, дивлячись на пристрій. 

— Він одноразовий, тому в нас тільки одна спроба, — схвильовано промовила Надін. 

Я ковтнула клубок у горлі та протягнула руку до телефону. Він охолоджував шкіру, у той час як я збиралася з духом. 

— Тут тільки один номер. Але він не підписаний, — додала Надін. 

Екран засвітився, і на ньому висвітилися цифри. Я пам’ятала, чий цей номер. 

— Це номер Еміра, — одними губами промовила, але Надін розчула. 

— Не дивно. Кемаль знайомий із ним, — знизала плечима та підняла свій погляд. — Тож телефонуватимеш Еміру? Чи, можливо, ти пам’ятаєш номер коханого? 

Судомно вдихнула, примружившись на хвильку. Я пам’ятала. 

— Еміру, — коротко відповіла я. 

Не готова я зараз говорити з Микитою. Навіть від однієї думки, що почую його, моє тіло кидає то в жар, то в холод. 

Надін мовчки чекала, коли я наберуся хоробрості. Я могла б так цілу ніч набиратися її, але часу обмаль. Рішуче клацнула на номер, і пішли гудки. Серце забарабанило, і я ввімкнула звук на гучномовець. 

Йшов шостий гудок, а слухавки так ніхто й не підняв. 

— Слухаю, — пробасив глибокий голос. 

Здригнулася від несподіванки. Я розчинила рота, аби відповісти, але в результаті тільки хапала повітря. 

Аллах, я готувалася почути голос брата, але я все одно виявилася не готовою. Почали приходити сумніви, чи захоче він чути мене після всього. Але в іншому випадку мені стало необхідним чути його голос. 

— Алло… — ще раз пролунав його голос. 

Стиснула долоні до болю, впившись у чутливу шкіру нігтями. 

— Брате, — пискнула надірваним голосом. 

Разом із шаленим серцебиттям, яке, здавалося, міг чути мій брат, минали секунди, протягом яких на іншому кінці дроту панувала тиша. 

— Меліссо, — глухо промовив. 

— Так. 

Так, це та сама сестра, котра не послухалася тебе й довірилася Джану. 

— Аллах! Сестро, де ти? Прокляття! З тобою все гаразд? — вигукнув брат. 

Серце зірвалося в галоп, і сльози починали душити. 

— Брате, — голос зірвався, і на видиху я відповіла те, на що вистачає кисню, — у Лондоні. 

— Лондон? — пролунали кроки по той бік слухавки. Почулося, як Емір кинув якийсь наказ. — Отже, це правда, що ти втекла від Оздемірів. Як ти опинилася в Англії? 

— Нам допоміг Кемаль Коркмаз. 

— Вам? Ти впевнена, що про Коркмаза говориш? — здивовано запитав брат, і я ніби бачила, як він підозріло звузив очі. 

— Так, — закивала головою, ніби він стоїть навпроти мене. — Він допоміг мені і своїй сестрі. Я зараз із нею. 

Глянула на Надін, вона уважно дивиться на екран, наче губка вбираючи кожнісіньке слово. 

— Донька Коркмаза. Надін. Пам’ятаю її. Меліссо, як довго ви перебуваєте в Англії? — наголосив на своєму запитанні. 

Подумки дала собі стусана. Я мушу зібратися. 

— Пів року, — відповіла. 

— Тоді чому ти телефонуєш мені тільки зараз?! Аллах! Гаразд… — зірвався на крик та потім затих на пару секунд. — Скажи, де ти? Вас заберуть, а я негайно вилітаю. 

На пару тонів спокійніше, але твердо відповів. Судомно видихнула, ковтаючи сльози. 

Я продиктувала адресу, і брат переказав її комусь. 

— Довірені хлопці зараз приїдуть та перевірять периметр. Чекайте сигналу… 

— Брате, — вставила слово, і, коли Емір замовк, набралася сміливості й додала, — Оздеміри дізналися, де ми ховаємося. Я саме тому подзвонила. Нас зрадили люди, яким довірився Кемаль. Я… Ми з Надін не зможемо самі вибратися з дітьми… 

— Трясця! Прокляття! Які до біса діти? Меліссо, що сталося… 

— Брате, я… Я не можу зараз тобі все пояснити. 

По-перше, я не знала, як це сказати, а по-друге, просто не змогла б. 

— Меліссо… — глухо прогарчав моє ім’я, що було, здавалося, неможливим. — Гаразд. Хлопці знайдуть, як вам вибратися. Там повинен бути інший вихід… Ви готові виходити? 

Я озирнулася на Надін. Вона кивнула та, підірвавшись, поспіхом почала пакувати все важливе в рюкзак. 

— Так. Я телефоную тобі з одноразового телефону й не зможу бути на зв’язку ні з тобою, ні з ким іншим. 

Емір почав так брудно лаятися, що, якби я не була б так напружена, мої вуха скрутилися б у соломку. 

— Тоді не вимикай. Мені байдуже, як ви це зро… — гаркнув мені, потім ще щось комусь. 

У кімнату зайшла Надін уже з готовим наповненим рюкзаком. 

— Все готово, — сказала дівчина. 

— Меліссо, чуєш? Десяток хлопців уже в дорозі. З хвилини на хвилину будуть… Робіть те, що вони скажуть. 




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше