Прихисток твого кохання

Розділ 13

Минуло шість місяців 

Поклавши руку на поперек, а іншою тримаючись за край столу, піднялася. 

— Ма!!! — повною посмішкою яблучного пюре заголосив Натан. 

Посміхнулася синочку. Він уже вчиться вимовляти перші склади й активно починає говорити. Натан потягнувся до мене, і я взяла синочка на руки. З моїм животом це було чим раз важче, але що я за матір, якщо не можу підняти свою дитину. 

У цей момент у проході з’явилася Надін. 

— Що я тобі вже казала? Тобі не можна підіймати важке. 

— Він не важкий. 

— Це вже я сама вирішу. 

Вона відібрала сина, і він одразу вчепився своїми брудними ручками в її червоні пасма. 

— Містере, я тільки недавно їх помила, — почала вона бурчати, на що Натан залився реготанням. — Ну що, бешкетнику, ходімо тепер разом митися. 

Темно-вишневі пасма забирають усю увагу сина, поки вони прямують у бік ванни. 

Віднедавна волосся Надін більше бажане для Натана. Коли вона несподівано прийшла з новою зачіскою, ми її спочатку не впізнали. Тож відтоді його було неможливо відірвати від неї. 

Зітхнувши, я почала збирати брудний посуд та прибирати залишки пюре, яке було скрізь. На столі, на стільчику, на підлозі й на стіні. Пощастило, що не на стелі. 

Коли я нахилилася, щоб витерти підлогу, спазм болю пронизав мою спину. Я здригнулася, і в той момент, як зайшла Надін, це відобразилося на моєму обличчі. 

— Тебе хоч на секунду залишити можна? — докірливо буркнула Надін. 

Дівчина поклала сина на килимок, і Натан почав гратися машинками. 

Потім вона підійшла, допомогла підійнятися та опуститися на диван. Я відкинулася на м’яку спинку, поклавши руку на живіт, і почала його погладжувати. У цей момент донька почала активно штовхатися. 

Надін і далі бурмотіла собі під ніс, яка я безвідповідальна. Губи витягнулися в посмішці. Кинула погляд на сина, що був зосереджений на машинках. 

— Що тобі лікарка казала? Не нагинатися, не підіймати важкого, — вичитувала, як малу дитину. 

Я глибоко зітхнула. Якщо сказати, що ця вагітність видавилася важчою, це нічого не сказати. Мій організм не встиг відновитися після Натана. Під час першого візиту мій гінеколог насварила мене за те, що я мала почекати щонайменше рік, щоб завагітніти вдруге, а не пару місяців. Але потім почала слідкувати за мною, а Надін цьому допомогла. Те, що вона завжди була біля мене й Натана, дуже допомагає, особливо коли в мене був період токсикозу та коли живіт почав рости. І зараз він стає ще більшим, ніж вперше. 

— Наша дівчинка знову танцює? 

— Сьогодні не просто танцює, а відривається на повну, — посміхнулася, погладжуючи живіт. — Скоріше б уже пологи… 

— Не боїшся? 

Пирхнула, вигнувши один куточок губи. 

— Я боюся зовсім не цього. 

— Вони нас не знайдуть. Мій брат знав, куди нас відправляв. 

— Але чому він не зателефонує тобі? Уже пів року пройшло. Не знаю, у мене погане передчуття. 

— Ти просто перед пологами така. Гормони. Усе добре. Тобі не можна хвилюватися. Тим паче необґрунтовано. 

Від неочікуваного дзвінка у двері я здригнулася всім тілом. 

— Заспокойся. Це всього лише Берк і Осман. Сьогодні середа. 

Я видихнула, але я все одно сиділа напружено. Останнім часом я забувала, що по середах вони приносять закупи. Не довіряла я Берку й Осману. Та Надін не приймала цього. Вона не бачила в них нічого поганого, лише оболонку: людей, які по велінню її брата піклуються про нас. І я теж, але я не відчувала себе спокійно в їх оточені. Я в кожному бачила загрозу моїм дітям. 

Дівчина відчинила двері, і я почула, як залунали чоловічі басисті голоси. Першим зайшов до кухні Осман. Він був грізним та небалакучим. На відміну від Берка, що йшов позаду, знову розповідаючи щось Надін. Наша кухня була сумісна з вітальнею, що не дало відгородитися. Я машинально посунулася до сина. Натан стиснув губи й пильно дивився на чоловіків. Він розділяв мої почуття. 

Осман помітив це. Від нього важко було щось втаїти. Опустивши очі на Натана, губи чоловіка розтягнулися в посмішці. Натренованій й без каплі щирості та теплоти. Від неї ставало на пару градусів холодніше. 

— Доброго ранку, Меліссо. Як ви себе почуваєте? — запитав Берк, поклавши великі пакети. 

— Доброго. Добре, — коротко відповіла. 

— Хлопці, будете чай? — сухо запитала Надін із ввічливості. 

— Так. Було б добре, — без роздумів погодився Берк. Осман звузив очі на напарника та кивнув. Він став біля вікна кухні в непорушній позі. 

Надін підійшла до чайника, а Берк викликався допомогти розкласти продукти. 

За десять хвилин напій був готовий, і Надін подала кожному по склянці. Берк почав розхвалювати Надін, що вона робить найкращий чай. 

— Здоров’я твоїм рукам, сестро. Дозволиш скористатися вашим туалетом? 




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше