Розділ 12

Серце боляче стиснулося, заважаючи вдихнути повітря. 

Він не припинив спроб врятувати…   

У горлі застряг клубок. Я розчинила рот, але не змогла вимовити ні слова.

— Тоді чому ти їм не скажеш, що Мелісса з тобою? — спантеличено запитала Надін.

— І що буде далі? — вигнув брів Кемаль.

— Вони заберуть…

— І не пройде й пари місяців, як викрадуть знову, — перебив різким тоном сестру.

— Але ти не можеш вирішувати за неї…

— Дійсно, — кивнув, перевівши очі на мене. — Якщо ти, Меліссо, хочеш, я скажу, що ти втекла, і за кілька годин уже летітимеш в Україну.

Губа затремтіла, і я її закусила. Серце в грудях застрибало… Я можу побачити Микиту… А він побачить сина.

— У сенсі летітиме? Ми разом полетимо, — спантеличено витріщилася на брата.

— Ні, — категорично перервав. — Я за Меліссу не можу вирішувати, бо по суті вона мені ніхто. А ти ні. Я не довіряю безпеці Гординських. Оздеміри одразу будуть шукати її там. І тебе за компанію.

— Вони захистять… — пискнула Надін, але під таким напором брата стала менш впевненою.

— Якщо будуть живі, аби захистити…

Його слова, як молоток по голові. Як же я швидко забула, що, якщо повернусь, він знову буде в небезпеці. Сльоза скотилась по щоці. О Аллаху! За що мені це все…

Я підвела очі на Кемаля.

— Не потрібно телефонувати. Я не хочу, аби вони знали…

— Меліссо… — повернула до мене голову Надін.

— Так буде краще, — натягнуто посміхнулася їй.

— Якщо це через мене…

— Ні й так. Через тебе й Натана. Вони дійсно скоріше нас знайдуть, коли знатимуть, де ми. Я думаю про нашу безпеку.

— Ми на місці, — сказав він і зупинився біля машини, на якій ми маємо поїхати в нове невідоме.

Кемаль зупинився біля чорної машини і, вийшовши, потиснув руку незнайомцю. Вони разом  допомогли нам вийти із салону.

— Все готово? — запитав у нього Кемаль.

— Ображаєш. У мене завжди все готово.

Кемаль кивнув, повернувшись до сестри, і поклав руку їй на плече.

— Фатіх приготував вам змінний одяг. У Лондоні мусите бути обережними.  Ви зміните ім’я, зовнішність і все інше. Вас під цим одягом мало хто бачив, а без — то тим паче. Ніхто не впізнає, якщо самі не здасте себе. Головне, не шукайте контакту зі знайомими. Ніяких. Зрозуміли?

— І з тобою? — на очах Надін виступили сльози.

Кемаль кивнув, погладивши сестру по маківці.

— Я сам зателефоную, — сказав.

Він затримав на нас погляд. А потім притиснув Надін до себе.

— Будьте обачні, кому що говорите, — його рука непомітно простягнулася до мене, вклавши маленьку чорну пластину в слінг. Я витріщилася на нього.

Він міцніше стиснув Надін.

— Нікому не давайте й не показуйте. І самі не дивиться, що всередині, — глибоким шепотом велів, не відводячи очей від мене.

— Що? — спантеличено промовила Надін, пробуючи відсторонитися, але Кемаль не дозволив.

— Але якщо раптом щось станеться… Сконтактуйте з Гординськими. Вони знатимуть, як цим скористатися вміло.

— Але ж ти говорив, що в них небезпечно… — сказала Надін.

— Я не відмовляюся від цих слів. Але зараз вам небезпечно в них.

— Там якась інформація? — ледве чутно запитала я.

— Так. У вас в сумці, у потайному кармані є запасна банківська карта й телефон. Сховайте їх, — сказав наостанок.

Він відсторонився й потріпав Надін по маківці. 

— Потім. Коли будете самі, поговорите без лишніх вух. Українською, Меліссо, не раджу розмовляти. Не зрозуміють, але відразу вичислять. Турчанка, що говорить українською, за кордоном рідкість.

Кивнула.

Кемаль зробив до мене крок і раптом простягнув руку до Натана. Син підозріло прослідкував за його дією.

— Ти легенда. А після сьогоднішнього взагалі будеш богинею в очах жінок, — несподівано заявив. В його голосі я розрізнила гордість. — Бережи мою сестру.

Я кивнула.

— Ви себе теж.

— За мене вам точно не варто переживати.

— Ми самі вирішимо, брате, — шморгнула носом Надін.

— Звичайно. Звичайно.

— Мусимо їхати, — нагадав про себе Фатіх.

— Так. Надіюся, ви все зрозуміли. Бережіть себе, — поцілував Надін у лоб, на мить вдихнувши ніздрями. Йому боляче залишати сестру, яку тільки недавно зустрів. 

Відсторонившись, Кемаль дав нам пройти до машини. Зачинивши двері, ми опинилися в просторому салоні. 

Надін продовжувала дивитися у вікно, де стояв Кемаль. Здавалося, що він міг бачити сестру всупереч затемненим вікнам. Вони невідривно проводили одне одного поглядом, поки замість Кемаля була видна лише маленька пляма.