Прихисток твого кохання

Розділ 11

— Що ти маєш на увазі? Як це ти не можеш?! — скрикнула Надін, дивлячись на Кемаля великими очима. 

— Ви ж не думаєте, що Оздеміри відступлять, коли дізнаються, що ви перебуваєте під моїм захистом? Ні. Забагато грошей і людей у цьому замішанні. Найбезпечніше для вас буде зникнути… 

— Кемалю… — дівчина стиснула губи, з благанням дивлячись на брата. 

— Надін. Ти сама знаєш, на що вони здатні, — процідив, уникаючи погляду сестри. 

Надін відвела очі, стиснувши долоні в кулаки. 

— Знаю, — пошепки промовила вона. 

— Не ображайся, — пом’якшив голос. — Зараз ти мусиш уважно слухати кожнісіньке моє слово. Чуєш, Вишенько? 

— Чую… — відповіла вона, з-під чола глянувши на Кемаля. 

— За десять хвилин ми прибудемо до Батмана. Там ви відразу пересядете в машину до мого знайомого. Після цього ми якийсь час не побачимося. Ви разом із ним поїдете до Діярбакира, а звідти з довіреними людьми літаком до Англії. 

— Літаком? Але в нас документів немає, — спантеличено сказала я. 

Очі Кемаля перемістилися з дороги на мене. 

— Так. Літаком. Документи не проблема. Ви будете мати нові паспорти та нові особистості. Там ви слухаєте тих, хто буде вас супроводжувати. Але не забувайте: довіряй і перевіряй. 

— Тобто ти їм не довіряєш і все одно відправляєш нас із ними. 

— Надін, — звернувся до сестри. — У цьому світі цілковито довіряти не можна нікому. Навіть найріднішим… 

— Але я тобі довіряю… 

— Ти моє життя, сестро. Я краще б сам помер, але не причинив би зла тобі… 

— Не говори так! 

— Тільки після тебе. 

Надін закотила очі, повернувшись до сумки. 

У цей час Натан зарухався й почав скиглити. Уся увага тепер була прикута на мого сина. 

— Чшш, — заспокоювала малюка, звільняючи його зі слінга. Характерний запах, що вдарив у ніздрі, пояснив причину пробудження Натана. 

— А що за красунчик у нас прокинувся? — затараторила Надін, відволікаючи сина, поки я діставала підгузок. — Ти покакав? О-о-о, ти мій молодчинка… 

— Покакав? — Кемаль озирнувся на нас з ошелешеним виразом обличчя. 

— Так, братику, — пирхнула Надін, — діти какають. 

— Я знаю, що вони це роблять, — забурчав напружено, обернувшись до дороги. 

За мить салон наповнився ще більш різким запахом. Ми з Надін були загартовані й навіть не морщились. Натомість як обличчя Кемаля перекосилось, і він прочинив вікно. 

Надін тихо засміялася. 

— Натане, ти змусив дорослого дядьку збентежитися. 

— Це коли я збентежився? — незадоволено забурчав Кемаль. 

— А хто сказав, що ми про тебе говорили? — подразнила Надін брата. 

— Ти так говориш, ніби ви прямо ведете діалог… 

— Так. Це єдиний чоловік, з яким приємно вести діалоги, — гордовито підняла підборіддя. 

Натан завжди приносив у жахливі дні піщинку хаосу. Звичайного життя. Ми тікаємо й усі на нервах, а він покакав. Ну, а що? Ви, дорослі, там розбирайтеся, а в мене все за розкладом. 

Щодо розкладу. Як тільки підгузок був змінений, настав час дуже раннього сніданку. Я подивилася на Надін, і вона одразу все зрозуміла. 

— Кемалю, не відводь очей від дороги. 

— Чого це? — насупився. 

— Ну, бо ти ж не хоче побачити те, що не хочеш… 

— Що це я не хочу? — він ще більше насупився, дивлячись на сестру. 

Надін закотила очі, голосно зітхнувши. 

— Натан голодний… — знову натякнула вона. 

— То нагодуйте його. 

Очі Надін вирячилися, а за мить обличчя чоловіка витягнулося, і він мовчки обернувся. Вона похитала головою. 

Давши сину доступ до грудей, я не припиняла дивитися на те, як він їсть. 

— Ми скоро приїдемо, — напружено сказав Кемаль. 

— Ми вже все, — сказала я, прикрившись одягом, поки Надін тримала сина. 

Натан почав гратися косою, що вибилася з-під хустки Надін. Моя голова теж була не в найкращому стані. Але це допомогло мені відчути себе більш живою. 

Кемаль нічого не сказав про це. Тож я зрозуміла, що для нього це не було проблемою. 

Перед нами все ще виднілося нічне місто. До ранку залишилось, напевно, декілька годин. Цікаво, Оздеміри вже помітили, що нас немає? Як відреагував Рустам? 

— Приготуйтеся. Ви скоро пересядете… 

Надін умить напружується, а в очах застиг смуток. 

Я закусила губу, думаючи, чи варто сказати те, що вертілося на язиці усю дорогу. 

— Ваш батько постраждав, бо став на бік… — не договорила я, адже ми й так знали, про кого йдеться. 




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше