Розділ 8

Міцно закріпивши Натана в слінгу, пригорнула його до грудей, нервово погладжуючи. 

— А якщо він заплаче? Нас одразу ж схоплять. 

Надін закинула на спину рюкзак, у якому, серед іншого, були речі для сина й кілька речей для нас. 

— Мамо, чому ти сумніваєшся у своєму розумному синочку? Натан же розуміє, що йому треба сидіти тихо, правда ж? — Вона ніжно погладила його по маківці. — Насамперед тобі потрібно заспокоїтися. І не впадати в паніку. Зрозуміло? 

— Так, — нервово закивала. 

— Вони нас не зловлять. Усі зараз святкують, а служниці тільки на кухні, — повторила вона вдесяте, якщо не більше. — Тому ми швидко зайдемо в кабінет, знайдемо документи й звалюємо звідси. 

Вона коротко перерахувала план дій, і моє серце стиснулося, перш ніж прискоритися. Надін підійшла до дверей, торкнулася ручки та стала прислухатися до звуків ззовні. Мені не було чутно нічого крім мого дикого серцебиття. Двері тихо відчинилися. Хоча навіть тут моя багата фантазія уявила, як вони це почують і відразу ж замкнуть нас у цій кімнаті довічно. 

Зачинивши за собою двері, ми пішли далі. Коридор і відкрита частина маєтку були вкриті напівтемрявою, а з глибини долинало тепле світло й звуки свята. Ми трималися якомога далі від світла, майже впритул наблизившись до стіни, і йшли вздовж неї. Кабінет Вовкана був поверхом вище, і кожен крок здавався нескінченним. 

Як і казала Надін, по дорозі нам ніхто не зустрівся, і ми спокійно дісталися до призначеного місця, якщо не брати до уваги мого тривожного серця. 

Дубові двері лякали своєю масивністю. Надін озирнулася в мій бік, притулила вказівний палець до губ. Поглянувши на сплячого Натана, вона знову повернулася до дверей. «О, Аллах, як би я хотіла так само міцно спати, як цей хлопчик». 

Надін вставила ключ у замкову щілину, і звук клацання пролунав разом із биттям мого серця. Надін зітхнула й тремтячою рукою відчинила двері. Не вагаючись, ми прослизнули до кабінету й зачинили двері. 

— Ти будеш стояти тут. Якщо почуєш якийсь шум, ми негайно ховаємося. 

— Зрозуміла. 

Надін пішла до столу, не вмикаючи світла, і я чула лише, як висуваються шухляди й шелестять аркуші паперу. 

— Як ти можеш щось бачити? — тихо запитала. 

— У такій ситуації навіть під водою можна навчитися дихати. 

Минали напружені хвилини, і я щосили прислухалася до зовнішніх звуків. 

Пошуки не мали успіх, але Надін і далі шукала. 

Може, нам не потрібні ці паспорти? Нас і так по ним можуть знайти, але… Але що ми будемо робити без них? Що ми за люди без документів? Зціпивши щелепу, колупала край рукава. І вмить завмерла. Мені здалося, що я почула різкі чоловічі голоси, а потім важкі кроки. У мене округлилися очі, і я різко обернулася до Надін. 

— Хтось іде… — прошепотіла в паніці. 

Вона одразу ж випросталася й зачинила шухляду. 

— Шайтан… — уперше вона лаялася, не стримуючись. — Хутчіше туди. 

Ми кинулися до полиць із книгами, пригнулись і застигли, як статуї, коли двері відчинилися. 

Світло осяяло кімнату, але ряди книг сховали нас. Я обхопила сина руками в захисному жесті. 

— Сідай, — сказав Вовкан невідомому гостю. 

Почулися звуки, чоловіки заговорили. 

— Минув рік, як ти не був у моєму домі. Як справи на фірмі? 

— Так, уже рік. Усе добре, з волі Аллаха, — промовив чоловічий голос, молодший за Вовкана. 

Надін поруч зі мною здригнулася, її очі округлилися. 

— Твій батько залишив тебе у важкій ситуації, — сказав Вовкан, і в кабінеті на хвилину запанувала тиша. — Я не чекав твого візиту. Для чого ти прийшов? 

— Ви знаєте причину. Або принаймні здогадалися. Я чув, що Рустам нещодавно одружився з донькою Їлдирима. 

— Це не секрет. Невже ти справді подолав такий шлях, щоби привітати сина з весіллям? 

— Не тільки. Оскільки ваш син має законну дружину, я приїхав, як старший брат Надін. Я хочу забрати свою сестру. 

— Ось як. Дочка Альтана… Є в нас така. 

— Я не питаю, чи є. Я прийшов до неї. 

— Ти такий же, як твій батько. Дуже швидко забуваєш, хто перед тобою. Це його й погубило. 

— Мій батько був чесною людиною. 

— У цьому світі немає чесних людей. Є ті, хто робить правильний або неправильний вибір. 

— Те, що він не хотів вам підкорятися, робить його неправильним? 

— Так. Йти проти мене — не найкращий вибір. Тому вчися на помилках свого батька. Не роби своїх власних. 

— Те, що я хочу взяти свою сестру, яка в цьому домі не є ні невісткою, ні служницею — це неправильно? 

— Твій батько вас підставив. Ця дівчина за його вибір заплатила своєю свободою. А дочка зрадника не буде невісткою ні в цьому, ні в будь-якому іншому домі. Але вона належить моєму синові, як тому, хто найбільше постраждав.