Розділ 6

Руки інстинктивно притулили синочка до грудей, що не залишилося непоміченим від неї. 

Хатідже увійшла до кімнати й подивилася на Надін. Дівчина войовничо стояла з тацею в руках, і, присягаюся, уявляла, як перекине її на голову Хатідже. 

— Надін, залиш нас із невісткою наодинці, — веліла гордовитим тоном. 

Надін пом’ялася й кинула на мене погляд. Я очима показала їй, що все добре. Дівчина стиснула губи та, кивнувши Хатідже, вийшла, зачинивши за собою двері. 

Хатідже стиснула губи в огиді й опустилася на найближчий диван. Елегантно склавши коліна, з рівною спиною оглянула кімнату прискіпливим поглядом, поки її очі не наткнулися на мене. 

— Чула, що з ним уже все добре, — кинула погляд на сина. 

— Так. Йому краще. Слава Аллаху ми вчасно поспіли, — спокійно відповіла, міцно тримаючи його й затуляючи від неї. 

— Нехай залишиться в минулому, — показово видихнула, поглядаючи на Натана. 

Син почав крутитися й рюмсати. Я знову звернула всю свою увагу на нього, заколисуючи його й шепочучи ніжні слова українською мовою. Поступово його обличчя згладжувалося і він знову мирно спав на руках. 

— Я дуже обурена тим, як ця дівка недбало поставилася до дитини, — додала Хатідже, коли син заспокоївся. 

Я підвела очі. 

— Надін дуже відповідальна, — заперечила. 

— Якби вона була такою, хіба залишила б дитя без нагляду? 

— Вона ніколи його не залишала. Гадаю, вам також відомо, що Рустам сказав їй, щоб вона пішла до нього й залишила покоївку з моїм сином на час моєї відсутності, але я не застала її в кімнаті, — вигнула брів, спостерігаючи за реакцією жінки. 

Хатідже насупилася, примруживши очі. Та в іншу мить закинула мене запитаннями: 

— Це вона тобі так сказала? Ти впевнена, що Рустам сам зайшов? І що покоївка взагалі була? 

Я стиснула губи від того, до чого вона вела. Усе це дійсно базувалося на словах Надін і на випадковостях, які не були випадковими. І я вірила в це. 

Жінка сприйняла моє мовчання по-своєму. 

— Ох. Дитя. Хіба ти не розумієш? Вона спеціально так вчинила. Можливо, вона не хотіла, аби все так далеко зайшло. Але ніякій дівчині не подобається, що вона ділить чоловіка з іншою, — тонко підсумовувала. 

Із цим я була згідна. Але не з тим підтекстом, у якому вона це подала. 

— Що ви маєте на увазі? — прикинулася, що не розумію. 

— Ну як ти можеш не розуміти? — роздратовано зітхнула, глянувши на мене, як на розумову відсталу. — Вона не хоче, аби Рустам був із тобою. А ревнива жінка спроможна багато на що… 

Зціпила щелепи та опустила очі на сина. 

— Надін нічого такого не хотіла. Якби не вона, все б закінчилося погано, — якомога спокійніше промовила, розглядаючи синочка. 

— Хіба тобі не огидна ця ситуація? — підвищила голос нетерпляче, наполягаючи на своєму. — Я чула, як ти їх застала. Хіба тебе таке влаштовує? 

Картини того жаху промайнули в моїй голові. Мене не влаштовує, що ваш син робить із нею та зі мною. Вдихнувши, підвела очі. 

— Влаштовує. Надін мені дуже допомагає із сином… 

— Якщо діло тільки в цьому, — пожвавішала, нахилившись на кілька сантиметрів ближче, — то я можу веліти одній із покоївок наглядати за ним. Або знайти няню… 

— Ні, дякую, але не варто, — не дала їй завершити. — Натан прийняв Надін. Тож мене все влаштовує. 

— Ти впевнена? — напружено запитала. 

А ще більше я впевнена, що не дам тобі й твоїм собакам і на крок наблизитися до сина. 

— Так, я впевнена. Дякую за ваші переживання, і щодо Рустама. Ваш син має велику силу й… потреби. Тому я не проти, щоб у нього було дві жінки, — знизала плечима й сказала те, чого зовсім не планувала. 

— Ох, мг, — жінка вмить почервоніла й прочистила горло. — Ну, якщо справа в цьому… Мудро тримати коханку близько, аби тримати її… під контролем. 

Здригнулася від того, як вона назвала Надін, але промовчала. Ліпше хай думає, що це тільки заради контролю. 

Я кивнула й знову подивилася на Натана, поправляючи вигадані зморшки на комбінезоні.  

Довгий погляд Хатідже обпікав мені шкіру, але я не збиралася порушувати мовчанку. 

— Що ж, — жінка піднялася, і я скосила на неї очі. — Якщо щось зміниться, тільки скажи, і я вмить знайду заміну. 

— Дякую, — натягнуто посміхнулася. 

Хатідже ще раз глянула на Натана й, пройшовши до дверей, вийшла з кімнати. 

Плечі опустилися разом із важким зітханням. Тільки зараз я зрозуміла, наскільки була напружена. Адреналін кипів у моїх жилах. Але тільки син змушував мене діяти виважено й не поспішати. 

Двері відчинилися, і до кімнати залетіла Надін. Її груди часто здіймалися, і долоні були стиснуті. 

— Все добре? 

Мовчки кивнула, знову опустивши очі на сина. Великим пальцем ніжно пестила його крихітний кулачок. Ліжко піді мною прогнулося. Рука Надін накрила головку Натана.