Розділ 2

Гукнула, щоб вони зайшли. Я зрозуміла, що це, ймовірно, прислуга. 

Так воно й виявилося. На порозі стояла Хатуч, яка підтримувала чистоту в маєтку й виконувала різні доручення «Подай — Забери». 

Кивнувши нам із Надін, одразу ж звернулася до мене: 

— Мелісса ханим. Хатідже ханим просила, аби ви зайшли до неї. 

Ми з Надін переглянулися. Що цій старій карзі від мене знову потрібно? 

— Добре, я скоро прийду, — кивнула. 

— Вона сказала — це негайно. 

Нахмурилась. Не було сенсу говорити, що мені потрібно бути з малюком. Дівчина тут тільки передає наказ, а карзі щось пояснювати — це марна трата часу. Зітхнувши, сказала Хатуч, що скоро прийду. Вона відповіла, що та чекатиме у своїй кімнаті. 

— Чого б їй тебе до себе в кімнату кликати? — хмуро промовила Надін, коли я піднялася. 

Знизала плечима. Не дивлячись у дзеркало, на автоматі покрила голову хустиною. 

Я не розповіла Надін, що мені дозволили залишити сина за умови, що я якнайшвидше народжу спадкоємця. Як лікар і єдина близька мені людина, вона б обурилася, що це може зашкодити насамперед моєму здоров’ю. 

Якщо мені вдасться завагітніти. Я буду турбуватися про своє здоров’я і про все інше уже після. Зараз моя головна турбота — це здоров’я мого сина. У мене немає сил думати про майбутнє. 

— Не знаю, — знизила плечима. — Гадаю, вона знайде причину. 

— Це точно. Вона майстерна в цьому, — всміхнулася Надін. — Не переживай, я побуду з ним. 

Кинувши й лагідно посміхнувшись, покинула кімнату. Я намагалася не дивитися на двері навпроти, швидко проходячи далі. 

Але не встигла я дійти до сходів, як з-за повороту несподівано з’явився Рустам. Моє тіло напружилося, і я прискорила крок, щоби пройти повз нього непоміченою, що із самого початку було приречено на невдачу. 

Він швидко скоротив відстань між нами, схопивши мене за руку, і притягнув до себе. Запах його парфумів вдарив мені в ніс, а до горла підкотила нудота. Я відвернула голову, намагаючись уникнути його доторку. Жорсткі губи торкнулися вилиць, почулося гарчання, і гострі зуби врізалися в мочку вуха. Мені коштувало великих зусиль не відсахнутися. 

— Уникаєш мене? 

— Ні. Ваша мати просила мене до неї зайти. Негайно, — рівним голосом відповіла. 

Він обхопив мене міцніше й болісно стиснув нижню частину шиї. 

— Скільки разів я попросив тебе називати мене на ім’я? Чого ти досі поводишся, як ображене недоторкане дівчисько? 

— Недоторкані дівчиська не дозволяють себе торкатися. 

— Ти маєш дивовижну особливість, завдяки якій дотик до тебе подібний на дотик до пластикової ляльки. 

— Хіба не ляльку ви хотіли з мене зробити? 

— Я хотів тебе, як дружину, — прошипів у вухо. — Але ти вибрала того, хто одразу відмовився від тебе, варто тобі було сказати «ні». Я ж зробив усе, аби ти була моєю. 

— Для мене важливо, коли поважають моє «ні». 

Я відчула мерзенний сміх на своєму тілі, коли його ніс торкнувся моєї шиї, прикритої тканиною. 

— Так чому ти мені «ні» не кажеш? Ммм? Чому мовчиш? 

Він загарчав мені в шию, міцно тримаючи однією рукою мою потилицю, а іншою схопив мою руку й втиснув у тверду ширінку своїх штанів. Моє тіло скам’яніло, і я зовсім перестала дихати. 

— Нумо, скажи «ні». Скажи, що не хочеш мене торкатися. Ну ж бо… Ти зводиш мене з розуму своїм дурним характером. 

— Тоді вам варто підшукати іншу дружину. Більш розумну… 

— І позбавити себе такого задоволення? Ні. Настане той день, коли ти будеш благати мене тебе торкнутися. Ти будеш кричати піді мною і проситимеш більше… 

Жовч підступає до горла з кожним його словом. Від цих слів мені хотілося виблювати на його блискучі черевики. 

— Мені потрібно йти. 

Він міцно схопив мене за вилиці, фіксуючи їх. Не дозволяючи мені відірватися, накинувся на мої губи. Одна рука все ще міцно висіла стиснутою в кулак, а іншою Рустам примушував рухатися. Не чинячи опору, я чекала, коли все закінчиться. Слизький язик вдерся до мого рота, як змія, рухаючись і намагаючись обхватити мій. Чоловік прикусив губу, з гарчанням відірвався. 

— Тікай, поки можеш. Цієї ночі ти будеш зі мною доти, поки я не прокинусь. 

— Мені потрібно годувати сина, — протестувала. 

— Надін нагодує, — сухо відповів. 

— Він на грудному, — заперечила. 

— Ти будеш зі мною до ранку, — рикнув злісно, блиснувши очима. — Я вже змирився з тим, що ти народила цього виродка. Але якщо так буде продовжуватися, я подумаю, що саме ця дитина заважає тобі народити мені сина. 

По спині пройшовся морозець, і страх охопив тіло. 

— Тільки цього разу… — тихим голосом промимрила. 

— Не тобі вказувати, але… — зробив паузу. — Якщо старанно попрацюєш ротиком, я поступлюся.