Розділ 1

Лежачи на зім’ятих простирадлах, дивилася в стелю, не рухаючись. Громіздке й липке тіло вже покинуло мене, лежачи на більшій частині ліжка, і хропіло уві сні. 

Мозок починає посилати сигнали, що на сьогодні все. Жах закінчився. Клубок у горлі почав душити мене, а краплі сліз стікають по скронях, зникаючи в подушці. Моя нижня губа починає тремтіти, а тіло здригається в беззвучному плачі. 

Минув місяць із тієї ночі, коли все почалося. І я не можу відсторонити розум і душу від того, що відбувається. Щоразу, коли це трапляється, я ламаюся. 

Шморгаючи носом, я встала з ліжка, не обертаючись. Жовч підступила до горла, коли я відчула, як бруд стікає по внутрішній стороні стегна. Я схопила халат і побігла до ванної кімнати. Струмені води полилися, змиваючи бруд і дотики. Ридаючи, вилила гель на мочалку й почала терти шкіру, поки та не почервоніла. Сльози змішувалися з проточною водою і стікали в каналізацію. 

Залишивши кімнату та її мешканця, я швидко попрямувала до дверей навпроти. Перш ніж відчинити їх, я зробила глибокий, судомний вдих і зайшла всередину. 

Кімнату освітлював лише нічник, а Надін сиділа на ліжку й колисала дитину. Я пройшла кілька кроків і заглянула в ліжечко, де мирно спав мій син. Дивлячись на Натана, моє серце почало стискатися, і я зробила ще один глибокий вдих. 

Надін повернула до мене голову. Її очі були такими ж втомленими. Але коли ми дивимося на Натана, я відчуваю, що все стає трохи краще. Натан став для нас рятівним кругом. 

— Спить, — зітхнула, сідаючи до неї на край ліжка. 

— Так. Недавно заснув, — промовила нахмурившись. — Він сьогодні був неспокійним. 

Простягнувши руку, стала колисати, даючи Надін передохнути. 

— Це на нього не схоже, — промимрила. — Може, кольки чи зуби вже починають різатися? 

— На зуби не схоже, ще рано, можливо, через місяць. Мабуть, це кольки, потрібно викликати педіатра. 

— Так і зробимо, — кивнула. 

Ми поринули в глибоку, заспокійливу тишу. Це відновлювало й давало мені сил. Я відчула на собі пильний погляд і повернулася до Надін. Вона напружено вдивлялася в моє тіло. 

— Боляче? 

Я важко ковтнула. Те, що я встигла натягнути, нічого не приховувало. 

— Якщо болить, то значить, жива.

Надін голосно всміхнулася, але я побачила, як її рука стиснулася до білих кісточок. 

— Ти сама як? — запитала в дівчини. 

— Жива, — знизала плечима. 

— Ти, мабуть, не спала весь цей час. Давай лягай, а я подивлюсь за сином, — промовила, взявши на себе колисання ліжечка. 

— Меліссо… Тобі теж потрібно відпочити. Зі мною все добре, — протестувала Надін. 

— Я виспалася, — коротко сказала й кинула неї погляд. 

Вона зітхнула, залізла під ковдру та не квапилася засинати. 

Заколисуючи Натана, моє серце заспокоїлося. 

— Ти не така, як я, — раптом заговорила вона. — Ти не можеш закрити своє серце й розум. Це зламає тебе. Тобі треба було тікати в той день. 

— Ти вважаєш мене такою слабкою? 

— Я не це мала на увазі. Ти просто інша… 

— Надін, я розумію твої переживання. Та зі мною все буде добре. Коли я знаю, що із сином і тобою все гаразд, мені простіше… 

— Не обманюй себе, — промовила вона наостанок. 

Її слова, наче цвях, вбилися в серце. Не обманювати себе? А скільки я тоді протримаюся, якщо припиню? Дам підказку. Недовго. 

Усвідомлення того, що все це не даремно, додає мені сил. Є надія, що в майбутньому Рустам відпустить Надін. Натан виросте й сам вирішить, як йому жити, і стане сильнішим. А Микита… Серце завмирало при згадці про кохання всього мого життя. Я намагалася забути. Але не вийшло. Це не в моїх силах. Навіть Аллах не допоможе розлюбити й забути. Думка про те, що йому буде краще без мене, розривала мене на частини й водночас зцілювала. 

Коли Натан виросте, я розповім йому про його батька. Можливо, колись вони зустрінуться. Моїм головним бажанням було, щоб найдорожчі мені люди були щасливі. І для цього я була готова на все. 

Коли надворі стало потроху світлішати, малюк заскиглив і заметушився на ліжечку. 

— І тобі доброго ранку, маленький, — проспівала, взявши Натана на руки. — Ну що, пішли переодягатися? 

Пройшовши із сином у ванну, поклала його на сповивальний столик, йому це не сподобалося, і він почав ще більше скиглити й штовхати ніжками. 

— Ну все, усе, — заспокоювала голосом, швиденько міняючи підгузок, витираючи ніжненьке тіло, і, коли на мене хотів политися струмінь, моментально відскочила. — Оп… Другий раз таке не пройде, Натаніелю. Нумо одягатися, — засміявшись, витерла його провальну місію і все-таки одягнула його. 

Взяла Натана на руки, і він одразу ж схопив мене за шию своїми маленькими рученятами. Досить міцно. Повернувшись до кімнати, побачила, що Надін уже застеляла ліжко й була повністю одягнена. Поки я годувала сина, ми зателефонували педіатру, як і домовлялися. Поки чекали, я встигла погодувати сина. Потім Надін бавилася з Натаном, а я змінила одяг.