Розділ 25

— Ти тому боялася розповісти?

Я кивнула.

— Добре, я заберу матір і потім розберуся.

Я з надією подивилася на нього.

— Правда?

— А як ще по-іншому? Ви єдині, хто в мене є, — знизав плечима.

— А як же брати?

— Вони не далеко від нашого батька пішли, — презирливо фиркнув.

— Джан не такий. Він завжди допомагав мені й…

— Сестро, — хмуро перебив. — Якщо він такий весь хороший, то чому він мовчав?

— Він не… — я замовкла.

Джан казав, що говорив братам про те, що батько зі мною робить. Та Емір не знав.

— Меліссо.

— Джан перший взнав, і він казав, що говорив із братами… — збентежено вимовила. — З тобою.

— Як бачиш, зі мною ніхто не говорив.

— Може, я щось переплутала. Напевно, він не зміг із тобою зв’язатися… — залепетала нервово.

— Так, телеграма не дійшла. Або ж голуб зламав крило. Ти серйозно? Як він у двадцять першому столітті не міг зі мною зв’язатися?

Я мовчки схилила голову. Якби там не було, Джан єдиний, хто був на моєму боці. У нього були причини. Я впевнена в цьому.

— Ох, сестро. Просто будь обережна.

Не бажаючи сперечатися, я закусила губу й кивнула.

У двері несподівано постукали, і я автоматично швидко піднялася, щоб відкрити. Та різкий біль зупинив.

— Все гаразд? — Емір зробив стрімкий крок, і, підхопивши мене за плечі, посадив назад.

У цей момент двері відкрилися, і я побачила Микиту. Він занепокоєно дивився на мене й одразу опинився поряд.

— Я говорив, що тобі потрібен спокій, — він гнівно зиркнув на брата, той відповів тим же поглядом.

— Зі мною все гаразд. Просто різко піднялася.

— Все, — він несподівано підняв мене на руки, і я охнула. — На сьогодні з моєї дружини досить розмов. Приходьте завтра з десятої по шістнадцяту. А краще ніколи, — процідив Микита.

Мої щоки почервоніли, і я сховала погляд.

— Ми якраз закінчили. Дякую за те, що повідомили про графік відвідувань, — з отрутою мовив брат. — Можете не проводжати. До завтра, сестро, моя пропозиція ще в силі.

Сказав він на прощання й зник за дверима.

Микита ще постояв хвилинку, після чого відніс мене у свою кімнату. Поклавши мене на ліжко, він накрив мене покривалом.

— Не варто було мене на руках нести. Я могла зостатися в тій кімнаті...

— Ні, — відрізав він. — Ти будеш тут. І якщо будеш неслухняною, мені прийдеться тебе усипити.

Мої очі розширилися.

— Усипити? Чим?

— Сьогодні поки що ліками, — він всунув у мій рот пігулку й одразу підніс воду, я ковтнула.

— Поки що? — спантеличено кашлянула.

Він хитро усміхнувся. Від гніву, який був при братові, не залишилося й сліду. З очей виблискували вогники й поширювали по моєму тілу дивне тепло.

— Про яку пропозицію говорив твій брат? — несподівано змінив тему.

Спантеличено кліпнувши, я намагалася згадати, що за пропозиція. Але коли пригадала, тіло вмить охололо, стало наче лід. Не впевнена в тому, чи варто це йому знати, тому намагалася зробити байдуже лице.

— Пропозиція? Там нічого особливого. Брат просто переймається, тож...

— Якщо він переймається, значить, щось особливе.

Через цей тон голосу й погляд почала сумніватися, що вдасться оминути тему.

— Гаразд, на цей раз я тобі повірю, — відступив Микита. — Ти ще не оправилася, тому лягай спати.

Я дійсно почала відчувати сонливість і не хотіла продовжувати розмову, тож кивнула. Він збирався виходити, як раптом зупинився. Його спина здіймалася, і це була єдина частина його тіла, що рухалася.

— Я дійсно хочу, щоб ти залишилася тут, — сказав він.

Подумавши, що він говорить про кімнату, я капітулювала. Дивлячись, як Микита зник за дверима, я поринула в сон.

МИКИТА

Мені знадобилося багато зусиль, аби не виставити за поріг цього Еміра.

Як він взагалі посмів увірватися в мій дім, потурбувати мою дружину й вліпити мені по обличчю? Та й на цьому він не зупинився. Бачте, які ми шляхетні! Запропонував розлучити мене з моєю дружиною.

Те, як Мелісса вагалася відповісти, змусило моє серце припинити битися. Вона не сказала «так» або «ні». Мене перейняло відчуття страху, коли подумав, що вона розглядає можливість розлучення.

Емір сприйняв її мовчання як симпатію до мене. Але тепер я маю намір докласти якомога більше зусиль, щоб ця симпатія перетворилася на щось більше. На те, від чого Мелісса не зможе втекти. Тоді одна думка про розлучення стане для неї мукою, як і для мене.