Розділ 22

Повітря. Його немає. Я не можу вдихнути.

Перед моїм лицем були злі очі батька. Його долонь міцно стискувала мій рот, перекриваючи дихання. Я затремтіла. По щоках скочувалися, здавалося, останні сльози. Мене почало трясти, й обличчя батька розмивалося.

— Меліссо! — прокричав знайомий голос.

Очі від жаху різко розімкнулися. Я здригнулася, коли в мене вдарило яскраве світло. Та його моментально ж перекрило тіло.

Тепер переді мною вже не було обличчя батька. Микита тримав мої плечі й різко підняв у сидячу позу.

— Дихай! — велів він.

Коли мій рот розімкнувся, я зуміла. Змогла вдихнути. Надірвано, швидко, я захлиналася повітрям. Мене знову затрусило, коли перед очима пройшлися останні події. Я вчепилася долонею в сорочку Микити.

Він ніжно стер вологість з обличчя та заправив волосся. Шепотів щось заспокійливе. Підняв мою голову за підборіддя, і я поглянула на нього затуманеними очима.

— Я тут. Я з тобою, — ледве розчула. 

Моя губа затряслася, і я втиснулася в його тіло. Плечі тряслися від протяжного плачу. Здавалося, я кричала від болю, чи то фізичного, чи емоційного. Горло пронизувало болем. Було дуже боляче. Аллах, як мені боляче.

Відчувала, як велика рука Микити з такою ж силою притискала мене до себе. За мить я була на його колінах, скрутившись, як кошеня. Він гойдав, гладив, шепотів. Був поруч.

Моє обличчя було приховане в його грудях, а чоловіча сорочка вбирала вологість моїх сліз.

Коли мої ридання стали рідшими, я відчула його серцебиття. Чула його поривчасте дихання, відчула, як його руки тремтіли. Микита продовжував погладжувати мене, періодично пропускаючи пальці в волосся. Я танула в його руках і відчувала себе в безпеці.

Коли світ затемнів, я не боялася. Я не боялася бути в цій темряві разом із ним.

Дихання було рівним, вії мерехтіли, пропускаючи крізь себе світло. Вони відчувалися важкими, і мені знадобилися зусилля, щоб не прикрити їх знову.

Вдихаючи повітря, я ледве не задихнулася від пронизливого болю. Щось біля мене зарухалося, і я відчула на своїй щоці теплу долоню.

З болем на обличчі я глянула на Микиту. 

— Все гаразд. Ти дома. Зі мною.

Я кліпнула й скривилася від чергового болю. Микита відпустив мене на мить, і я ледве не закричала від цього. Проте за мить він знову був поруч, торкаючись мене. Його долоня опустилася на мою шию, а в іншій він тримав стакан води.

— Випий, — велів він, і я послухалася. Здалося, що це була не просто вода, а скоріше ліки.

Микита м’яко опустив мене на подушку й, відставивши стакан, сів на край ліжка, не торкаючись мене тілом. Тільки його долоня не покидала моєї щоки.

Я мовчки спостерігала, як він зосереджено проводить долонею по щоці.

— Тобі було дуже боляче, — пригнічено прошепотів.

У голові вибухнули ті події. Як він дивився на мене, коли побачив те, що я хотіла приховати. Я опустила погляд, але його рука знову повернула моє обличчя в колишню позу.

Він похитав головою, говорячи очима, щоб я не ховала свої почуття. Але як я можу?

— Чому?

Я відвела очі. Не потрібно було пояснювати, що він мав на увазі.

— Меліссо, — наполіг, я ж намагалася відсторонитися, але він міцніше стиснув моє обличчя. — Не ховайся від мене.

По щоці поповзла сльоза від його слів, від їх сенсу. Великим пальцем Микита стер її, я відчувала його погляд. Він чекав. І ця мовчанка була ще гірше, якби він вимагав від мене, аби я йому усе розповіла.

— Я не хотіла, щоб ти побачив цю сторону мене, — замружилася, стиснувши руки в кулаки.

— Чому? — і знову цей пронизливий голос, від якого моє тіло тремтіло.

— Хіба це не зрозуміло? Я не хотіла, щоб саме ти бачив всю мою нікчемність...

Все, я це сказала. Тепер він має встати й вийти. Дивитися на мене з відразою. Якщо він буде дивитися.

Але замість цього його голова приземлилася вище моїх грудей. Я завмерла.

По спині пройшлися мурашки, серце забилося ще швидше, а дихання стало частішим.

Я відчула, як Микита різко видихнув, опалюючи мої груди своїм диханням через покривало. Його волосся було перед моїми очима, і я відчула приємний аромат.

Тіло наповнилося теплом, і я ще сильніше стиснула долоні, щоб не піддатися бажанню доторкнутися до них.

— Знаєш, чого я прагнув у той момент, коли побачив тебе в такому стані? — його голос приглушено лунав, посилаючи мурашки в моє тіло.

Я не відповідала. 

— Я прагнув переламати кістки тому, хто зробив із тобою це. Я ненавиджу насильство, але ще більше — насильство над жінками.

Я з округлими очима гляділа на його маківку. Пульс гримів у вухах. Коли його голова піднялася, я не бачила відрази; там були злість, біль, жаль, тривога й бажання. Бажання помститися. Бажання захистити.